А потом, по утру, она клялась, что вчера это был последний раз…
А.В.Макаревич
Чому її тягло до інших?
Чому не спалося вночі?
Несло до кінних і до піших,
Втіха кружляла на межі.
Кохання серце розпирало
Любила палко одного,
А тіло спокою не знало,
Жадало щастя іншого.
Нагадувала спрага п’янство,
Невмілий пошук забуття,
Це був не виклик і не чванство,
Її несло у небуття.
Близьких втрачала і не дуже,
Огида жмакала життя.
Вона знайде щось, надолуже,
Чи знов порине у ниття?
Він нависав-вона корилась,
За горло брав-вона клялась,
Боротись з тінню заморилась,
Хоча сто раз уже бралась.
Потворні образи з дитинства
В страшних поривах виринали,
Напевно оргії безумства,
Саме відтіль початок брали.
, дякую, що читали.
