Тепер неначе хтось нас підмінив,
Все ніби є, та злагоди бракує.
І більше пара птахів не воркує,
Своє гніздечко голуб залишив.
автор: Дід
Ой Діду, Діду! Вам зізнатись мушу
Двоякі відчуття, від вашого вірша.
З одного боку – біль звільнила душу,
З другОго - крається знедолена душа.
На старість сам. Жахіття, добре знаю.
Кривава рана для обох сердець.
Ці драми дуже часто зустрічаю,
А крок за кроком ближчає кінець.
Чому в житті отак воно буває?
Із молоду вона і він – святі,
А потім , наче клином розриває,
Й розходяться урізнобіч путі.
Можливо жінка, що відчула волю,
Від гніту, тих, обов’язків святих.
Відважилась змінити свою долю.
Та й залишилася ні в тих , ні в цих.
Можливо він , не зміг ніяк змиритись,
Що рушиться звичайний ритм життя.
Відважився з минулим розлучитись,
Й залИшити його на забуття.
Бувають у житті жорстокі драми.
Любов і ненависть лише за крок.
Не дай Бог, будь кому, якщо з роками,
Життя на старість «подарує» шок.
"Бувають у житті жорстокі драми..." Авжеж, бувають, і від цього, на жаль, нікуди не дінешся. Та поки в нас є віра і любов до своєї країни - маємо надію, бо вона житиме в нашій святій справі! СЛАВА НАЦІЇ!!!