Наші діти сьогодні промовлять: «Прощай, дитсадочку!»
Із ним поріднились, забувши про перші ридання…
Й батьки з хвилюванням згадають, як сина чи дочку,
Йдучи на роботу, водили сюди спозарання.
Малят тут щоденно чекають турбота й опіка,
Навчальні забави і вправи на розвиток мови.
І ми відчували, яка з того користь велика,
Й гордились, що дітки відвідують заклад чудовий.
Тут всі вихователі серце вкладають у справу,
Тут няні не гірше за неньку доглянуть маляток,
Тут смачно годують, тут вражень цікавих, яскравих
У душах дитячих лишають багато-багато.
Невдовзі дітей спозаранку чекатимуть школи,
Поглинуть уроки, і друзів додасться немало.
Однак дитсадок свій забути не зможуть ніколи
І ранків дитячих, коли для батьків виступали.
Ті іскри добра і любові, терпіння й поваги,
Котрі в дитсадку заронились у душах малечі
Осяють дорогу до знань, відкриттів і відваги,
Щоразу в житті виручатимуть, будуть до речі.
Ми вдячні всім вам, хто про наших дітей піклувались,
Леліючи їх і ладнаючи їхні незгоди.
Ви в душах маленьких і частку себе залишали.
Чи треба, їй-Богу, ще більшої вам нагороди?
Прощання - це завжди так щемливо. З приємністю читаю ваші вірші, шановний земляче. 
