Вона намальована, та сльози ці справжні.
Течуть по щоках й обпікають лице.
Фрагмент із життя переданий у фарбі,
Тепер на картині її горе живе.
Але співчуття й розуміння не треба,
Картина, всього лиш шмат полотна.
Натурниця ж мала реальну потребу,
Хоч скибочку хліба, бо жебрачка вона.
Та люди захоплено вдивлялись у фарби,
Страшний вир емоцй у всіх виникав.
Готові були пів життя їй віддати,
Бо бідна та жінка, в неї дому нема.
У тій галереї лишилось багато...
Емоцій людей і захоплень митцем,
Бо пензлем зумів він життя передати,
Без фальші й прикрас, яким воно є!
Та швидко забулись усі співчування,
Забули і жінки стражденне лице.
Не знали, що бачать її не востаннє
Вона під парканом галереї живе.
Коли всі покинули храм цей мистецтва,
До них підійшла жебрачка стара
І боязко руки до них розпістерла,
Та нікому із них до неї діла нема...
Дурні лицеміри! Брехливі й фальшиві!
У тій галереї не були співчуття,
Бо ви пожаліли полотно, не людину,
Насправді, жебрачка для вас, то сміття.
Вона намальована, та сльози ці справжні.
Течуть по щоках й обпікають лице.
Фрагмент із життя переданий у фарбі,
Тепер на картині її горе живе...