|
І потекли рівчаками будні,по дорозі на роботу я згадала про нове призначення,саме про це я збиралась поговорити з
чоловіком,я зібралась з думками і,-Діано,я маю до тебе розмову,ми маємо спланувати відпустку,ти завжди прилаштовуєшся до
навчального року,та твої діти наздоженуть той вересень,ти не проти?-Звичайно наздоженуть.Десь всередині вирували емоції
знову,знову наді мною сміялись терези,я повинна була навчитись брати над ними верх,та я вчилась,поки що лише вчилась.
-Ти щось хотіла мені сказати?-Так,так я хотіла,спочатку я хотіла тебе,потім знову хотіла тебе,тепер знову хочу тебе...
поцілувати.Він так всміхався,це не емоції,це почуття,емоції це лише поверхня,це ряска,а почуття...вони там...десь під
ряскою.-Діано,не наступай,чи ти хочеш втратити роботу?До речі,як пожива твій керівник?-Добре,після ювілею збирається йти на
відпочинок.-Це добре,треба ж колись відпочивати,кого призначили на її посаду?-Ще не знаю.-Ти маєш дізнатись це місце має
бути твоїм.-Моїм?Чому саме моїм?-Бо ти заслуговуєш на це.-Оресте,я вдячна тобі за повагу до мене,та я не уявляю як це
керувати дитячим садком.-А що там уявляти,ти готова до цього,твої колеги такі ж самі діти,тільки трошки старші за віком,
невже ти зможеш віддати цю посаду комусь іншому?-Та якщо це місце буде моїм,тоді нам треба буде вставати не в п'ять, а
трохи раніше,це по перше,а по друге,твоя вереснева відпустка,на що вона перетвориться,ти вже чотири роки працюєш без
відпустки.Орест всміхнувся,а я не знала,що мені робити.-Ми
сьогодні швидко приїхали,обмінявшись дружньо поцілунками,я вийшла з автомобіля-Діано,ти головне не хвилюйся,тобі ж не
можна,чи ти вже забула?-Дякую,що нагадав.Ще хвильку він проводжав мене поглядом,біля садочку на мене чекав Єгор з квітами,
та його тато.-Що трапилось,Єгорко,ти чому не йдеш до групи?-Доброго ранку,пані Діано,він чекає на вас.-Добре,добре,біжіть
ми розберемось.Єгор був дуже сумний,майже нічого не їв,лише поглядав у вікно,іноді ми зустрічались поглядом,та він відразу
ховав свої оченята,і відводив погляд як дорослий чоловік.Розглядавши малюнки дітей один малюнок мене не просто вразив,
він налякав мене,Єгор малював дуже гарно,я навіть не могла подумати,що це малюнок саме його.Діждавшись тихої годин я взяла
малюнки до рук-Єгоре,а що це таке,я чогось не розумію?-Пані Діано,я гадав,що ви маєте мене зрозуміти!Це дощ!-Дощ!Я розумію,
що це дощ,та чому він червоний?Хіба ти бачив червоний дощ,чи це зі світу фантастики?І хто ці люди,на інопланетян не схожі.
-Це мій тато,погляньте ,він хворий,а це мама-теж хвора,тільки її хвороба інша,а це я,я теж хворію,а це дощ,він лікує нас,
-Як лікує?-Я не знаю,я лише знаю,що через цю хворобу моя мама хоче нас залишити,я чув як вона розмовляла з татом,вона
сказала,що він хворий,а він відповів їй,що вона теж хвора,тоді я зрозумів,якщо вони хворі,то я теж,я ж їхній син.-Єгор,
Єгор,зупинись,ти не вірно зрозумів,іноді дорослі люди зізнаються так в коханні,а ти син,який народився саме від того
кохання,розумієш?-Ви так гадаєте?-Я впевнена.-А ви теж хворі тим коханням?-Саме так,сонечко,саме так.-Коли я виросту я
не буду хворим,я не хочу щоб через мене теж хтось хворів,це неправильно.В цей момент до кімнати зайшов Орест з величезним
букетом троянд.-Чекай,Єгоре хвильку,малюй поки щось,я зараз.Орест стояв мов підліток посеред кімнати і загадково дивився
мені у вічі-Спочатку я хотів тебе,потім знову хотів тебе,тепер знову хочу тебе...поцілувати.-Оресте,ти що здурів,я ж на
роботі,і навіщо ці квіти,тобі мало двору і спальні?-Так,мені мало,я хочу ще,тримай ці квіти,якщо захочеш подаруєш їх
Світлані Федорівні,бачу цей хлопчик не тільки тебе стрічає,він ще й не дотримується режиму,а я хочу тебе поцілувати,
чи я даремно перся через усе місто?-Почекай,я відвела хлопчика до спальні,а потім ми цілувались в коридорі дитячого садочку
боячись,що нас хтось спіймає і буде сварити,-Я люблю тебе!Він спускався вниз,а я проводжала його поглядом і раділа,
раділа цьому життю.Єгор намалював дуже гарну картинку,вона аж світилась,на ній чоловік дарував квіти жінці,а на них
захоплено дивився хлопчик-Єгоре,ти просто молодчинка,ось бачив твій тато вже не хворіє і мама,і ти теж щасливий.-Це
не тато,і не я,це ви пані Діано,а це ваш чоловік,а хлопчик це ваш син,і ви не хворі,я це відчуваю.Я пригорнула його до
себе,а він почав плакати,я витирала його слізки,а вони текли й текли,-Єгоре,нам треба перевірити чи не відчинені у нас
крани,-я розхвилювалась,та нарешті цей хлопчик зупинився.-Єгоре,чоловіки не плачуть,щоби не сталось вони мають бути
сильнішими від жінок,у цьому їх найбільша сила,саме через це у них закохуються жінки,чоловіки це воїни,вони герої,
розумієш?Ти повинен бути сильним,повинен,обіцяєш?
-Обіцяю пані Діано!Я стану саме таким!
Боже! Дай сили цьому хлопчику!
ID:
262131
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.05.2011 16:19:09
© дата внесення змiн: 30.05.2011 11:57:25
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
