(Краще різка відвертість – ніж зрадницька мовчанка) Григір Тютюнник.
Він не мурмило і не хам.
Він ерудований нівроку.
І величали його «Сам»!
- Займав посаду він високу.
Тож знаний був і тут , і там.
Себе відносив до поетів.
Запрошував бувало Сам,
До себе друзів рифмоплетів.
Сам , теж писав вірші, присвяти,
Вживав слова зарозумілі.
Творив він плідно і багато,
Мов на ширвжиток у артілі.
Йому хвала з усіх сторін,
І дифірамби величаві,
Від підлабузників, тож він
Купався у примарній славі.
Та поміж них один дивак,
Хтозна звідкіль він там узявся,
Напевне це сільський простак,
Наївний, встав та й обізвався.
- Згадай хоч сто разів про мед,
То в роті солодко не буде
Не називай себе поет,
Хай називають тебе люди
Насправді ж , сірі , Ваші вірші.
Ці примітивні, ці ще гірші,
Абракадабра та бедлам,
Хоч і писав ці вірші Сам.
За що зозуля хвалить півня?
Бо півень, їй зозулі, рівня.
У неї лиш ку-ку й ку-ку,
А в нього ку -кукуріку.
Здійнявся ґвалт і тарарам,
Щоб заспокоїти стихію,
Піднявся із – за столу Сам
- Женіть його, звідсіль ,у шию!
Яка ж мораль у байці цій?
- Де підлабузництво шаліє
Супроти думати не смій,
Бо витурять тебе у шию.
Не називай себе поет,
Хай називають тебе люди Вірно,якщо слова щирі,від душі - навіщо боятися критики,чи іншого погляду - це, навпаки, допоможе поглянути на свої дії і слова їншим поглядом,зрозуміти свої помилки і вчасно їх виправити, адже ми на цій Землі всі проходим школу життя.