Мій Тадж-Махал у синіх окулярах,
В потерто-жовтих сарі із дощів…
Його не сповідали ні Стендалі,
Ні навіть діти пращурів-дідів…
Потрісканими ступнями над натовпом,
Півсвіту по молекулі з пітьми…
Цей край усюди втоплений загатами,
Пророками, холерою й дітьми.
Мені на руки – дивні талісмани,
Прописані то хною, то піском…
І розум набувається талану,
І ріки пахнуть свіжим молоком.
Під важкістю простого тягне плечі,
Я чую, як ламається хребет…
Хай жар мій заспокоїть тихий вечір,
І ноги мої вкутає у плед…
Я дихатиму сонцем і приправами,
І вітер малюватиму з терас…
Мені забракло волі здерти рани всі –
Нехай вони залишаться у вас..
дякую
