Слова несказані, не є прощанням,
вони біжать всупереч бажанням,
хто вірить, подолає враз усе,
коханій щастя принесе.
Моє кохання як небесний рай,
хоч завтра, туди вже попадай,
туди попасти, буде складно,
повір, це справді невідкладно!
Час прагне позбавитись тепла,
щоб ти, нічого не могла,
втопити хоче всі надії,
огорнені світанком милі мрії,
На жаль, це вже інтерес,
нелюдської техніки прогрес,
що миті щось втрачати,
життя на дурниці витрачати.
Прозорий страх осяде в наших душах,
покохати тебе я мушу,
щоб розірвати це прокляте коло,
і щоб не було його б ніколи.
Осяяний сонцем, я раптом розумію,
що тебе одну, одну пригрію,
ніжно бійму я і прижмусь,
та за руку я візмусь...