Вона стояла біля вікна. Така спокійна та замислена. Дивилася, як небесна блакить покривається чорним покривалом... Луною котився грім, повітряний простір пронизували блискавки... Враз важкі краплі почали рясно умивати землю, яка і так була стомлена від небесного плачу...Вона спокійно стояла біля вікна, її погляд поглинав красу літнього саду...Серед троянд чіпляли око лілії, - такі білі, тендітні, самотні...стомлені від вітрів...
Сльози червневого неба відбивалися на склі вікна. З боку виглядало ніби плаче сама дівчина. Та, вона вже не в змозі плакати... Принаймні не зараз. Не можна піддаватися емоціям.В голові роїться жахіття роздумів. "Потрібно щось міняти.Потрібно щось міняти!- уривками чулося - Потрібно обирати шлях... але який? Відректися від минулого? А якщо так буде гірше? Але ні... ... ... Без минулого немає майбутнього, без фундаменту немає самої будівлі...Але чомусь хочеться очиститись, почати все з чистого листа, написати нову книгу спаливши дану...Бдувати щось нове... "
Для неї отцей дощ став особливим, символічним... Щось зламалося в її єстві... Сльози червня надали змогу очиститись... Знайти нову ціль в житті...