|
Тут трохи задушно,чи не так,дівчата?Ви не проти якщо я відчиню трохи двері,гадаю нам не завадить ковток свіжого повіртя.
Я відчинила двері та вікно. -Діано,чому коли діло доходить до твого я,ти завжди робиш паузу,хто тебе цьому навчив? Скільки
разів хотіла спробувати-дзузьки,а у тебе,так артистично,у тебе завжди знайдеться привід протягнути хвильку.--Це дуже
просто,іноді людина так розраховує сили,на хвильку переносить себе туди,де все сказано,можливо,так вона аналізує, а,
можливо звільняється від лишніх слів,Людо,ти ж філолог,ти маєш це знати,все просто,все дуже просто.За ці роки у мене теж
нічого не змінилось,не рахуючи того,що я поста подорослішала на декілька років,знаю знаю,я ще зовсім юна,та це теж ілюзія,
якою ми так любимо себе втішати.Я стількироків вдосконалювалась,рухалась до ідеалу,втрачала стільки сил,а коли зрозуміла,
що нічого ідеального немає,мені стало так легко,тоді я почала відчувати смак до життя,а скільки разів я його втрачала,
скільки разів хотіла вхопити й тримати тримати,та хіба можливо втримати воду у долонях,хіба не затерпнуть пальці від того
зусилля?--Діано,вибач,це соловей?Чи мені так здається?--Так,Людочко,це соловей,і він справжній розбійник,він тримає на
контролі усіх птахів,чуєш як виспівує?Завтра буде дощ.--Це він тобі так проспівав?--Я знаю,сьогодні його пісня аж
занадто дзвінка і голослива,завжди після такого співу йде дощ.--Діано,я так давно не чула такого співу,що через нього
пропустила все що ти говорила,просто я згадала,як ти казала про Ореста,дуже давно,щось про щастя,що соловей співає там
де щастя,невже він справді до вас прилетів?--Пусте,то сухай Людо,бо й той спів скоро сплине,як вода з рук,та це все
неважливо,важливо те,що я вагітна,дівчата мені не можна пити багато вина,ви ж розуміте...а ви пийте,вам же можна.
Поки дівчата слухали пісню солов'я я уявила театр,сцену,завісу і акторів.Одієї миті я сиділа у залі,іншої переносилась на
сцену,а може то не я була на сцені?може то моя тінь так грала важливу роль,чи навпаки?може то тінь сиділа мовчки у залі,а
я грала на сцені?Неважливо,неважливо хто грав,головне гра,гостра цікава гра.
-Діано,тепер тищаслива?Скоро у вас народиться маленьке диво,ти почуваєшся щасливою?--Валю,я закохана,і мене теж кохають,
хіба може бути щось більше цього?--Не знаю,я ніколи не відчувала того піднесення,розкажи як це воно?--Кохання!Про нього
складають вірші,про нього можна багато писати,його можна і побачити,та його потрібно відчути серцем,розумом,тілом,це як
ковток повітря,іноді гарячого-як спекотне сонце,свіжого-як ковток м'яти,навіть морозного-як зимовий ранок.У ньому є плюси,
та мінуси теж,як наприклад великий мінус у тому,що воно не дає часу на паузи,тому кожен вдихає його по-різному,це залежить
від подиху, Валю,я не знаю,чи я зможу все тобі це передати,та я спробую,ти бачила пейзажні картини?дивне запитання,
звичайно,що бачила,вони є різні,та якщо придивитись,то ти обов'язково маєш відчутиподих того майстра,вдихни його,відчуй
його руку,заглибся у його душу і потони у ній,бо він був щасливий,саме тим подихом він малював.--Ой,Діанко,яка все-таки
складна ця штукенція оте кохання,я ще ні разу нікому не казала отих дорогоцінних слів,та й Олександр не полюбляє цих розмов
він вважає,що коли вже нема про балакати,тоді й починають пусті розмови про преславуту любов.--А ти не кажи,ти напиши,
на клаптику бумаги"Я КОХАЮ" і повір у себе.--Я вірю,та у нього зовсім інша Віра.--Думаю,дівчата,нам потрібно трохи відпочити
бо якщо Орест прокинеться і мене не буде поряд,то вже скоро мені теж знадобиться той клаптик паперу,ми встаємо о п'ятій,
тобто через годину,а ви відпочивайте,ось ще пляшка вина,може вам ще знадобиться,а вранці Орест принесе ще з гаражу,до
дев'ятої ми повернемось,тому не сумуйте.--Не турбуйся,залиш ключі і все,думаю ми не заблукаємо.--Точно,не заблукаєте.Я
відвела дівчат до кімнати.Мені не хватало повітря,не дивлячись на пізню пору,я все ж таки увімкнула душ,прохолодний душ.
Через декілька хвилин мені стало краще.Я тихенько,навшпиньочки,пробралась до спальні,немов той кіт до глечика.Орест
спав,солодко солодко,якщо я ляжу,я розбужу його,хай ще поспить,хоч трішки,а я не буду лягати,я підсунула пуфик і тихенько
вмостилась,мені зовсім не хотілось спати,поглядом я торкалась кожного клаптика його тіла,світало,кімната перетворювалась
у світлицю,сонячні промінчики торкались обрисів губ Ореста,мені теж захотілось їх торкнутись,я ледь пересилила себе й
вийшла на мансарду. Пахло живицею,ялиною і лісом.В міжрядді стояли непохитні сосни немов військо солдат,з великими
могутнімі волохатими ручищами,я чула голос-Діано,ти у безпеці-Так,я знаю,відповідала я,бо я маю воїна і цілу артилерію
солдат-.Як добре,соловей трохи стих він не марнував даремно свій голосочок,все одно той хор не зупинити.
-Діано,ти що стрічаєш світанок без мене?Йди до мене.Боже,яка ти холодна, стомилась?--Є трохи.--Треба було тебе забрати
раніше,вони ж не на одну ніч приїхали.--Друга ніч буде не така,розумієш?по дорозі у місто подрімаю.--А ти уяви,що друга
ніч,це і є перша,одна і єдина,саме так я і роблю,завжди перша.--І остання?--І остання.--То ти актор?--Саме так.-І він почав
мене заціловувати,то ніжно,то кусаючи.Я танула в його руках,я закрила очі,а коли відкрила на мене посипався трояндовий
зорепад,а потім ті зірки почали вибухати фейєрверком на моєму тілі,залишаючи обпіки на Орестових грудях.
Тоді грай! Грай мій скрипалю! Грай!
Звуки дисканту черпай!Не зупиняйся
Грай! Пісня хай ллється за край!
Струни мої тримай! Грай мій коханий!
Грай!
Боже!Це щастя? Чи це теж ілюзія?
ID:
267927
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.06.2011 22:18:32
© дата внесення змiн: 27.07.2011 18:18:19
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
