UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ляля Бо: Чи має жінка душу? (навіяне) - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ валькірія, 03.07.2011 - 22:01
Але спробувати варто, потрохи звикатимеш до "трепанації" своїх віршів, це мобілізує і надихає, якщо критика толерантна. В будь-якому випадку, спробуй, нічого не втратиш, часто бувають слушні поради, а ще - там друкуються справді гарні люди, у яких вартує повчитися!
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не сперечатимусь. я часто їх читаю. дуже люблю вірші Олега Короля, Юлії Шешуряк, Ігоря Павлюка...дякую, Наталю) валькірія, 03.07.2011 - 21:57
ДРЕВНЯ НІЧТерпко-терпко пахне хвоя, По якій пробігла лань. Чуєш, наче за горою Чутно відгомін зітхань? Ніч закутала у чари, Заманила у полон – Незбагнений і примарний, Де немає заборон. Стогне мавка, стогін ллється Понад скелями, увись, На ці звуки хтось озветься Нині, завтра, чи колись. Бо над чарами невладна В горах згублена душа, Коли нічка зорепадна Так спокусами втіша. Чари дивнії розпустить, Задурманить дух і плоть. Цю містерію розпусти Легко так не побороть. Повний місяць стиглі зорі Ніжно пестить угорі, З цих магічних перетворень Не один до тла згорів. На малиновий жертовник Хтось Комусь кладе дари, Промовляючи безмовно До правічної гори. Вихиляють мавки в танці Свої стегна і хвости. Хочеш стати їхнім бранцем? Душу в гори відпусти! Там скуштуєш присмак раю І пізнаєш власну суть... Древня ніч не проминає – Вічна є її могуть! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сила) тепер ясно, чому такий магічний у Вас нік)
валькірія, 03.07.2011 - 21:56
На ПМ дуже серйозна критика, там не кожен витримає, а тут її зовсім немає, лише одні похвали, це не дає розвиватися поетові 
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
згідна. я теж потребую критики, але поки до ПМ не доросла. не маю що їм віддавати на розтерзання.
валькірія, 03.07.2011 - 21:54
Не ти кидаєш тінь в провалля,У нім – лиш тінь від самоти, Від дум твоїх, таких печальних, Яких зречешся завтра ти. Хоч сновидіння все ще хворі, Що виринають з-під склепінь Твоїх повік – нема повторень У цім сум'ятті потрясінь. Час дурощів, не раз взаємних, Повір вже, канув в небуття. Нехай бажання потаємні Розправлять крила для життя. І полетять у невідомість, Її не бійся, не згориш! А за відвагу Бог натомість Твоїй душі зішле дари. Впусти у сни свої, чаклунко, Промінчик сонячний весни. Твої вуста – для поцілунків, Радій життю, коханням сни! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
і стільки емоцій у кожному, пристрасті й любові до життя... зачаровує)
валькірія, 03.07.2011 - 21:52
У відьмину душу,Що рай свій шукає, Теплом всюдисущим Любов проникає. Віднині ти – вільна, Ти – не полонянка! Кохання всесильне – Згориш до останку На пристрасті ватрі, Де мрія іскриться, Вона того варта, Тож, відьмо, наситься! О, Боже, ти вільна, Хоч натовпу осуд Таких, як ти, сильних У жертву приносить. У середньовіччі Палили вас, відьом. Так було одвічно, Від цього всі біди… У відьмину душу, Що рай свій шукає, Вдивляюся дужче. Ти справжня – яка є? Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
кожна жінка хоч трішечки - відьма  чудовий вірш) Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
бачила) ок, буду і туди зазирати. я там майже не друкуюся і не коментую. отаке. виявилось, формат соцмережі (поетріклаб) мені ближчий.
валькірія, 03.07.2011 - 21:50
Жінка-рибо, донько моря,Люба посестро моя, В піднебессі неозорім Десь горить твоя зоря. Хвиля в груди б'є щосили, Очі ріже сіль морська. Ти ж плекаєш власні крила Там, де в інших – лиш луска. Хвиля піниться іскристо, Вітер хмари розганя. Щоб це море переплисти Мало буде ночі й дня. Десь ховає срібло-злато Дна морського каламуть. Звикла мертвих цілувати? Це в минулому, забудь! Знаю, в серці так солоно Від печалі й самоти. Хай мине ця ніч безсонна І згорять старі мости. Знаю, хочеш вічно жити І любов нести у світ. Відпусти несамовитість – Крила просяться в політ! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну Ви просто скрабничка життєствердної жіночної поезії!
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
тоді надалі слідкуватиму за Вашою творчістю тут.
валькірія, 03.07.2011 - 21:40
Хто ти – чаклунка,Фея чи мавка, Муза цілунків, Відьма, русалка, Пікова дама, Жінка фатальна, Леді, що драми Грає печальні? Може, мольфарка, Хмар господиня, Трунок у чарку Ллєш ти мужчинам? Може, князівна Знаного трону, Де ж тобі рівних Знайти, матроно? Брови стрілою, Хвилями коси, Тобі без бою Здаються досі. Надто цинічний Світ цей довкола Мрійницю вічну Вгощає болем. Терням він мостить Долі стежини, Ними ти боса Йдеш без провини. Ходиш у роси Тіло вмивати. В долі ж не просиш Срібла і злата. Губи медові Прагнуть цілунків, Серце любов'ю Снить у чаклунки! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
супер) це моє обране) воно є на сайті?
валькірія, 03.07.2011 - 21:21
І ще один маленький "подарунок" на цю тему наостанок...ЖІНКА - ТАЄМНИЦЯ Хто зазирав до віч левиці, Що полювати вийшла в ніч? Така ця Жінка – таємниця, Вогонь і лід, безсилля й міць. У ній сплітається незвично І світло дня. і темінь ночі, І зрозуміле, і містичне, Дух амазонок і пророчиць. У ній – і полум'я, і крига, І воскресіння, і розп'яття, Ніким не читана ця книга, Мов незгасаюче багаття. Зі всіх криниць, відомих людям, У ній найглибша глибина є, Пірнеш туди – собі на згубу, Але найвищу суть пізнаєш. Її слова в холодне серце Вливають жар п'янким бальзамом І стоголоссям дивних терцій Його доводять до нестями. Її печаль, така бездонна, Карбує Вічність на папері, Й у світ, де є любов законом, Всім відчиня незримі двері. Душа так сонячно іскриться, Немов крильми торкнулись з неба… Дивися – Жінка-таємниця Іде до тебе! ЖІНКА - ТАЄМНИЦЯ Хто зазирав до віч левиці, Що полювати вийшла в ніч? Така ця Жінка – таємниця, Вогонь і лід, безсилля й міць. У ній сплітається незвично І світло дня. і темінь ночі, І зрозуміле, і містичне, Дух амазонок і пророчиць. У ній – і полум'я, і крига, І воскресіння, і розп'яття, Ніким не читана ця книга, Мов незгасаюче багаття. Зі всіх криниць, відомих людям, У ній найглибша глибина є, Пірнеш туди – собі на згубу, Але найвищу суть пізнаєш. Її слова в холодне серце Вливають жар п'янким бальзамом І стоголоссям дивних терцій Його доводять до нестями. Її печаль, така бездонна, Карбує вічність на папері, Й у світ, де є любов законом, Всім відчиня незримі двері. Душа так сонячно іскриться, Немов крильми торкнулись з неба… Дивися – Жінка-таємниця Іде до тебе! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну це просто ода Жінці! слів нема) браво)
валькірія, 03.07.2011 - 13:20
Ось ще дарую одного віршика на пам'ять...О, знаю, знаю, що ніяк не личить, Якщо ти жінка, брати меч до рук І під нестримний серця свого стук Іти крізь терня, стежкою у Вічність. Рішучим кроком, з поглядом бійця, Щомить в обійми кидатись стихії, Приборкуючи в собі буревії, Рвучи облудні маски із лиця. Та прийде час – складу і лук, і стріли, Аби забули пальці тятиву, Аби не лиш у снах, а наяву Злилися дві Душі в єдине ціле. І хай кружляє в небі чорний крук, Мов демон лютий всіх моїх баталій – Жбурну під ноги зброю і печалі, Зітру з душі всі тіні від розлук. Я стану пристань – тиха і ясна, Твій корабель прийде колись спочити, Аби любов'ю дві Душі наситить В країні мрій, де вічно є весна! Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не можу натішитися таким дарунком! дякую! чудова поезія! 
Аліна Шевчук, 03.07.2011 - 13:15
Я не тіло, наділене душею! Я - душа, крихітна частина якої видима і зветься тілом! Пауло Коельо "Одинадцать минут"
Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Аліночко, дякую за прекрасну цитату! ти читаєш чудових авторів
olya lakhotsky, 03.07.2011 - 12:34
гарний віршик, мене, правда, зачепив епіграф. Цікаво було б дізнатися, звідки пан Дорожний взяв таку думку. Бо ось можу навести вислів Августина, де стверджується протилежне:Если бы Бог назначил женщину быть госпожой мужчины, он сотворил бы ее из головы, если бы - рабой, то сотворил бы из ноги; но так как он назначил ей быть подругой и равной мужчине, то сотворил из ребра.
 Ляля Бо відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі, Олю) мене теж зачепив епіграф і вийшло те, що вийшло.  тут вже всі питання до пана Дорожнього, а я думаю, що не всі вислови, приписані відомим людям, справді належать їм. 
валькірія, 03.07.2011 - 01:20
Жінка я? Ні! Я – Душа, що в жіночому тіліМусить крізь терня світів до зірок прориватись. Хто і за що на цю Душу поставив печаті? З неба чатують всіх янголів погляди пильні. Важко не зрадити власну Божественну сутність, Надто, коли з моїх крил залишилося шмаття, Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття, В світі облуд повертатись до істин забутих. Долі стрімка течія викидає на скелі, Демони ринулись – прагнуть мене вполювати, Болю рубіж перетнула, прорвала всі грати, В пошуках вічних своєї під небом оселі. Янголи очі відводять – не страшно спіткнутись. В серці гірчить – це ж Душа омивається світлом! В миті зневіри рятуюся в щирих молитвах, Вірю – до неба крильми неодмінно торкнуся. Долю напишу у віршах лише життєствердних І розфарбую в палітрі барвисто-гарячій, Буду всміхатись й тоді, як Душа моя плаче, І без страхів в невідомість ступатиму твердо. Знаю: я тільки Душа, що в жіночому тілі Прагне крізь терня дійти до одвічного раю – Лиш не затьмарити б світла, котре в мені сяє, Лиш би не втратити янголів з неба прихильність! |
|
|
||||||||||||||||||||||||||||||
