Крізна, як велюн, біла втома,
Що в крижмо серце сповила.
Схилила голову Укрома
Й сидить при свічці край стола.
У решеті -- словесна січка,
Вона шукає там слова.
Їй на долоню плаче свічка
І про минувшину співа.
А я дивлюсь, як через велюн, --
Тут все знайоме і чуже...
В Укромину пасткУ оселю
Ще не ввійшла? чи вже -- уже?...
Я тут в гостях чи я тут вдома?
Переминаюся несміло...
Немов похресниці, Укрома
Мені дарує крижмо біле.
(пасткУ -- це не іменник, а прикметник -- яку оселю? - пасткУ, тобто, схожу на пастку, з якої не виберешся)
