Гримаси на сірих лицях,
неначе в магазині на полицях,
і ніби багато задоволених,
незламаних і ще нескорених.
Дивися я в океані,
фантазії моєї на майдані,
я молекула і атом,
доля і незрівнянний фатум.
Я фундамент твого дому,
незважаючи на втому,
протяг зранку так ударить,
що небо хмарами захмаритть.
Раптом вітерець повіє,
маю надію, вона зрозуміє,
час не лікує рани,
хоча мені по барабану.
Історію нашу я напишу,
і можливо тобі, її розкажу,
щоб забути старі картини,
виставлю їх на вітрини.
Допустимий рівень алкоголю,
заставляє взяти зброю,
зруйнувати усю дурню,
і не купуватись на фігню.
На голос твій біжу,
швиденько я спішу,
смуга чорна чи біла,
якби життя не вертіло.
Разом бути пообіцяли ми,
не треба кропити все слізьми,
повільно падають дні,
де твої очі сумні.
Цінними стають хвилини,
любов жива, іще годину...
