Хоч все життя можу сидіти так розмовляючи з тобою,
Але постійно треба бігти назустріч світу - нашій долі
Та ні! Насправді, я не можу бути в незлагоді з собою,
Мої думки тягнуть до тебе, мов віти дерева у полі…
Очі блукають по кімнаті, знаходять місце - вільний простір
Вигадують, мов зорі образ, той, що у серці знову виріс.
Я зупинюся, я гадаю…бо, що ж це, люди, за напастя?
Одна ще зустріч - 10 віршів, і знову тихе сонне щастя...
