Раз, два, три…
Раз, два, три…
Раз, два, три…
Раз…
Вальс?
Вальс!
Вальс…
Як невагома пір`їна,
витає,
лине.
Перетікає,
ллється, як шовк –
вмовкли наразі звуки,
всі земні радощі й муки.
Як же цей вальс
не вмовк?..
Пливуть,
пронизані світлом,
рожеві хмарки́,
летять
довкруж мене,
піняться,
білі крізні́ шовки,
сяють,
чисто і ясно,
зоряні роси,
обсипали
щедро і рясно
русі мої,
у вальсі розмаяні,
коси.
Посеред вальсу і літа,
як мені гарно летіти.
Яка безкінечна
натхненна мить –
більше
ніщо не болить.
Яка ж я у вальсі
то́нка й гінка.
Певна й надійна
твоя рука.
Кришталева туфелька
грає вогнем
на моїй
делікатній ніжці,
у тебе метелик
на білій маніжці,
чорний крилатий фрак:
гармонія, ритм і такт –
все буде так.
Радісно!
Легко!
Розкуто!
Пелюсткою з вишні,
променем,
гомоном срібним
струмка…
Зради й образи колишні.
Вірна твоя рука.
Чиста і невагома –
як мені добре вдома!
Лагідно,
пристрасно,
вільно:
раз-два-три,
раз-два-три,
раз:
вальс,
вальс,
вальс –
вже ніхто
не розлучить нас.
Зоряна круговерть.
Що таке смерть?
Ого!Як чарівно,невагомо,окрилено!..Такий трепетний,лебединий вальс у Вас вийшов!.. 
Мене аж саму закружляло... 
