За старовинними
народними переказами
Закарпаття
Існує у народі
Повір`я:
хто зневагу,
Погорду проявляє
До звичаїв батьків,-
Не знаючи притулку,
Сірома-бідолаха
Блукатиме по світу,
Аж доки буде сил...
Старі доводять люди,-
Живе у Закарпатті
Легенда стародавня
Про дивний оберіг,
Який створила матір,
Щоб син її повсюди
Ставав на захист людям,
Все подолати міг.
Колись у нашім краї
Матуся колисала
Чудове немовлятко,
Що Бог подарував,
Тривожними ночами
Сорочку гаптувала
Йому до повноліття -
Щоб добру долю мав.
Не рік, не два збирала
Вона міцні коноплі,
На срібний місяць пряла
Блискучі ті нитки,
Щоб ні стріла ворожа,
Ні гострий меч, ні списи
До тіла не торкались,
Не кресали кістки.
Ретельно вибирала
Магічні візерунки,
На вдачу, на здоров`я,
На довгеє життя...
А про біду згадає -
І опускає руки,
На Бога вся надія,
На мирне майбуття.
"Хай буде син розумний,
А воля - несхилена,
Непереможня сила,
Щоб в серці ніс любов,
Хай славою прикрасить
Вкраїну - рідну землю..."-
З благанням кожним сльози
Ронила знов і знов...
Минуло двадцять років.
Дошилася сорочка,
Цілющою водою
З святого джерела
Скропила мати спину,
І рукави широкі,
І груди. Та у скрині
До часу берегла.
Раділа мати щастю -
Син виріс добрий, щирий,
І розум, і підпора -
Порадував Господь, -
І працьовитий в полі,
І жартівливий в колі,
І силою багатий...
А скриня - для скорбот...
Та знову запалали
ХатИ у ріднім краї,
Свистять ворожі стріли,
Плач чути навкруги...
Син на коня сідає,
А мати витягає
Сорочку-вишиванку -
Страхайтесь, вороги!
Цвітуть червоні маки,
Зелений ліс і поле,
І зорана земелька
На білім полотні,
Все втілила там мати -
І мрії, і благання,
Ось тільки сліз не має,
Бо виплакала всі.
І зранку, на схід сонця
Зійшлися грізні сили,
Два війська в чистім полі,
І в нашій стороні
Могутній витязь виріс
В кольчузі незвичайній,
Що вся горіла сріблом,
Як в праведнім вогні..
То материнські сльози,
Що просолили ночі,
В коштовнеє каміння,
Перетворились всі,
Виблискували світлом,
Катам сліпили очі,
Провісниці поразки,
Святої правди сіль.
Всі заніміли з дива,-
Яскраво вигравала
На витязі сорочка -
Зійти не можна з місць,
Могутня чулась сила,
І ворогів лякала,
Із рук нечесних списи
І стріли впали ниць.
Не відбулася битва.
Без смерті і без крові
Принесли перемогу
Ті сльози матерів.
Шануйте ж вишиванку,
Сорочку чудодійну.
Вдягай же, Україно,
Своїх богатирів!
2011.
Шановна Ніно! За що Ви видалили мій коментар? Невже важко поставити адресу з якої Ви взяли легенду. Я не думаю, що це плагіат,. Легенда та в прозі була. Але це нечемно до автора.
Борисовна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наташа, я не убирала ваш комментарий. Я удалила полностью стихотворение. Во многом его доработала, дополнила и исправила погрешности. Дала, впрочем, по вашей рекомендации, ссылку на источник и вновь вернула в новой редакции на сайт. Утрачены не только ваш отзыв, но и другие. Так бывает, когда убираешь произведение. На днях снял свое стихотворение Кадет, и никто не упрекает его в уничтожении чьих-то мнений. К чему такая щепетильность? Я обращалась за помощью к авторам с нашего сайта, учла подсказки. И вам я благодарна. Не вижу в моем стремлении тщательно выполнить работу ущемления чьих-то амбиций или неуважительного отношения к коллеге. Кстати, если вы успели прочитать мой отклик, то я пользовалась совсем др. источником - Василь Скуративський "Місецеслів", а не тот, кот. указываете вы. А легенда не авторская, она вообще народная, региональная. Я не использовала ее целиком, только частично, дополнила ее др. фактажом. Так что не пойму вашего возмущения. Если вы так болезненно восприняли все на свой счет - зря. Ничего личного.