Ваші очі бринять тугою,
Бо життя йшло хвилястою смугою.
Не злічити безсонних світанків,
Що обов’язок гнав спозаранку.
Не вернути проходжені кроки,
Не зміцнити натруджені руки,
Не знайти сподівань довговічних,
Коли вітер шмагав по обличчях.
Підвестись, йти крізь ночі туманні,
Заблукавши, боятись обману,
Городитись від лиха людського,
Захиститись від ока дурного.
Все пройшли, не зламались, не впали,
Коли діти маленькі зростали,
Научали не бути рабами,
Не схиляти голів під снопами.
Не шукати околиць життєвих,
Не витати у хмарах рожевих.
Босі ноги ступають в травицю,
Трунок яблук щокастих іскриться,
Джерельце, що несе порятунок,
Все це доленьки Божий дарунок.
Батьки - то наші Божі провідники...Так щиро,трепетно...дуже хороші слова...
Вікторія Гончарова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, згідна, батьки незамінні люди в нашому житті, дякую за позитивні слова...цей вірш дуже правдивий і навіть не символічний...такі мої батьки і є і все так було
