я згадав, що в мене вже виникало таке бажання,
коли я почав рахувати сходинки під своїми ногами.
то були якісь дивні сходи.
вони нібито не вели ані вгору, ані вниз.
їх лінія була паралельна рівню моря...
коли-б в мене був час подивитись на них тоді, я-б зараз, напевно, знав, чи були вони дерев’яні, чи виготовлені з якогось іншого матеріалу.
та хіба до того було тоді?
і чи важливо знати це зараз?
вони не вели ані вгору, ані вниз...
паралельно рівню моря... ось що явилося вирішальним...
коли-б в мене було розуміння власної впливовості на ці сходи через потрібність тобі, то може ці сходи і повели-б мене вгору, а не паралельно рівню моря, і я, міг-би залишатись з тобою на декілька хвилин більше кожного вечора... а кожного ранку я б приходив до тебе раніше...
може-б взагалі я не став ходити по колу...
але ти вважаєш мене своїм сонцем, і я не можу зрадити твоїм сподіванням...
моє маленьке море...
я не можу не зливатися з горізонтом, що є частиною твого погляду...
бо ти чекаєш саме цього...
я згадав, що в мене вже виникало таке бажання,
коли я почав рахувати сходинки під своїми ногами сьогодні вранці.
бажання поцілувати тебе сонну...
на добраніч, мила...
