Життя таке складне?
Чому?
Невже змінились вподобання?
І люди вірять лиш Йому,
Йому одному!
Вставши зрання
Ідуть до церкви, б'ють чолом
А потім - щиро по роботах,
Хтось на завод,
А хтось - селом
На ферму в кирзових чоботях...
Чи, може, спогади сумні
Про рай, в якому ми всі рівні,
Й крокуєм з прапором в багні,
Але гадаємо, що вільні,
Нам зрушить з місця не дають?
Оце такої!
Наших б'ють!
Вставайте, браття,
Досить миру,
Давно сусід вже нагострив
На владу цю свою сокиру,
Щоправда, нишком він мовчить,
Бо вкрав немало - пів заводу,
І треба буде поділить
Все порівну...
Даю Вам згоду!
Не хочу раю на землі,
Давно вже звикся з мозолями,
А кольорове - лиш у сні...
- Давайте битись з москалями! -
Позаду чую дивний крик,
- Вони у бідах винуваті,
Ще й причепили нам ярлик,
Мовляв, ми - трішки меншуваті!
Та хто цей «вумник» там такий?
Сказати дайте «патріоту»,
А де твій син, такий крутий?
Поїхав вчитись у Європу?
Ох, рідна матінко-земля,
Переповняються вже вінця
Від суму,
Подумки і я
Шукаю й бачу українця!!!
Такого, щоб тебе кохав,
Життя своє взамін віддавши,
У злиднях винних не шукав,
А впевнено на ноги ставши,
Своє життя й своїх синів
Довів до звершенності дії,
Коли у світлі кращих днів
Тарасові збулися мрії!
Шукаю й плачу, дивний сон
Мені наснився,
Кольоровий...
Піду я вранці на поклон,
І до роботи,
Будь здоровий!
19.09.2011