В моїм серці – бентежна Вкраїна,
В моїм серці – образа і гнів
На рабів, що повзуть на колінах
До пантофлів брудних ворогів.
Топчуть-нищать підніжки московські
І звитягу, і доблесть, і честь,
Якщо зрідка й загавкає Моська,
В дифірамбах потоне протест.
Три століття догідливі ґени
Слили ніби ядерне зерно,
А колючі й обідрані генії
Оголошувались л-ном.
Чорне – біле, чи біле – чорне?
Невже знищено нас до ноги?
Незалежних, розважних і гордих,
Як дніпровськії береги.
Сонце сходить і справді зі сходу,
Як і всяка бридка саранча.
Нам триматись би власного броду,
Утопивши у нім стукача.
Заодно не прогледьмо Мойсея
У юрбі штовхачів Перуна,
Що готовий шукать панацею
І допити ту чашу до дна.
Оживе, оживає руїна;
Чути в просторі брязкіт підков.
В моїм серці - безмежна Вкраїна,
В моїм серці - надія й любов.
