…є такий час коли не пишеться і майже не живеться
день жалоби за словом знехтуваним у будні…
засинаю на ранок не знаходячи в тілі серця…
і холодно так немов торік у грудні…
я сповідую музику твоїх кроків у спокій
де немає нічого окрім стін із фанери…
і виникає лиш одне запитання «доки»?
ти не випускатимеш мене із душі своєї
немов би із темної печери?...
я там задихаюсь втрачаюсь малію
стаю непомітною неспокійною злою…
треба ж так полюбити і сказати що вірю
вірою непохитною хоча все таки людською…
в нас людей посезонно змінюються боги
хоча одного тримаємо під невпинним серцем
він потайки пише всі анотації та епілоги
на частоті життя у сотні тисяч мегагерців…
бо є такий час коли замовкає навіть тиша
і в чашку улюблену капає дощ на терасі
немає брехні більшої ніж та коли нишком
ховаєш недопалки у старенькій китайській вазі
і кажеш собі що ніхто не помітить змови
твого серця і навдивовижу терпкої осені…
але пам’ятай що є такий час коли слово
шукає тебе загубленого у часі…
немає брехні більшої ніж та коли нишком
ховаєш недопалки у старенькій китайській вазі
і кажеш собі що ніхто не помітить змови
твого серця і навдивовижу терпкої осені…
але пам’ятай що є такий час коли слово
шукає тебе загубленого у часі…
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"немає брехні більшої ніж та коли нишком
ховаєш недопалки у старенькій китайській вазі"
такі образи...декілька кроків пройшлась поруч з чиїмось життям, провідчувала "час коли не пишеться і майже не живеться" ...
Poetka відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"час коли не пишеться і майже не живеться" ...
кожен рано чи пізно стикається із цим..
Дякую Люба!!!
