Чи може чоловік писать про жінку?
Як може він їй в душу заглянуть?
Як може їй сказати: ти - крижинка?
Або їй дорікнути: ти - як ртуть?
Чи сміє він запитувати в неї
Чому рівненький льон в її постелі?
Пиши, козаче, про свої звитяги!
Пиши, Поете, про свої бої!
Про шаблю, про вершину, про ідею.
Про болі і печалі. Та свої!
Так! Я вступаюсь за своїх сестер!
Я кругову тримаю оборону!
Щоб Ти, Поете, з пам'яті не зтер,
Як кожну з них - до свого брав полону!
Не дорікайте у віршах жінкам.
Та взагалі - ніяк не дорікайте.
Любіть. Жалійте. Вірте їм. Прощайте.
Це все любов'ю повернеться вам.
Не бійтесь похилити голови.
Жінок, що поруч - створюєте ви.
Як забажаєш - буде королева.
Дай боже, щоб була не снігова.
Не гостра.
Не різка.
Не кришталева.
Вона забуде всі різкі слова.
Безвідсотково.
Бо любов - права.
Браво, Олю! Підписуюсь не те під кожним словом - під кожною літерою.
"Жінок, що поруч, створюєте ви"
Та щось Пігмалони наші підупали
своїм таланті - створювати нас.
Ольга Медуниця відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Алочко!
За однодумців!
У нас тут вже не маніфест - маніфестація.