Привіт мої любі настав час коли мені під творче перо потрапила цікава тема.Як же давно цього чекав хоча думаю ви теж сумували без моїх роздумів над буцімто важливими темами.Але час мертвого штилю минув і зявилось натхнення для нового твору.Моєю музою стала одна подруга наймення котрої Оля Пантерко,адже без неї думаю б і не здогадався написати про настільки цікаве явище дружби між хлопцем та дівчиною.Думаю кожен із вас має свою особисту думку і ваш вірний слуга не вийняток.Напевно буду починати...отже моя думка(як же сумував за цими словами):"Чи існує дружба між хлопцем та дівчиною?Думаю кожен кому було нудно задумувався над цим питанням і цікаво до якого висновку могла прийти випадково взята людина.Втім це неважливо,адже вестиму мову саме про мій варіант правильної відповіді та він прозвучить так: дружби не існує-моя думка і визнаю що можливо помиляюсь,але спробую пояснити хід думок.Для початку уявіть собі ситуацію:він та вона давні друзі,пройшли через такі випробування котрі б зламали будь-кого,але у кожного із них завжди була людина котра не давала впасти та підтримувала(думаю ви здогаладись що я маю на увазі що вони були один для одного порятунком).Сотні разів ділились порадами,втішали одне-одного та допомагали,така класна картинка правда?Але усьому настає кінець і хоча у цій історії він красивий,але усеодно не є хепі-ендом.Нажаль під час чергової незгоди хлопець обійме її міцніше ніж зазвичай,пригорне ближче та поцілує, не розуміючи що відбувається проведе напевно найпрекраснішу ніч у своєму житті.Зранку неначе діти відсунуться на різні краї ліжка,але його думки будуть тільки про те що сталось і випадковий погляд стане наче відкриттям істини для його раніше затуманеного розуму,які ж будуть думки у його голові спробую приблизно написати:Хто це?Невже це моя давня подруга?Але коли вона встигла?Стати такою хм..красунею,невже це можливо?Вигини тіла частково приховані покривалом,колір шкіри,довге каштанове волосся та щось особливе у кожному русі,грація та звабливість як міг усього цього не помічати?Досі не віриться як же можна було цього не бачити?!Адже якщо подумати навіть тільки про характер то зявляється подив адже усе що тільки прагнув відшукати у дівчині,так давно поряд...але що ж відчуває зараз вона?Що ж мені робити?У таких ситуаціях завжди допомагала порадою моя улюблена подруга,але тепер усе інакше...і зміниться ще більше...що ж відбувається?Аякже наречена та хлопець Марини(незнаю які ще синоніми придумати тому вирішив дати їй імя яке першим спало на думку)Маринин хлопець ...невже ми можемо бути такими безвідповідальними та грубими із людьми котрим не байдужі.Що сказати іншим?і що відповісти собі на питання:"Що буде далі"?Уперше нічого незнаю,жодних відповідей котрі тепер так потрібні..."сотні тисяч думок пронесуться за одну тільки мить і підсунувшись ближче обійме ніжно за плечі та поцілує у шийку.Натомість отримає тільки холодний погляд та слова котрі гострим кинжалом забються та проколять наскрізь серце... почує пропозицію забути про це і жоден із аргументів нічого не змінить-остаточний вердикт із котрим погодиться.Минає час.І ось вже наче й забулось усе.Але це тільки видимість вони грають у гру намагаючись обдурити себе ідуть на обман.Вдають що нічого у житті не змінилось,але в заміну спокійного сну бачать картинки у котрих разом,синхронно посміхаються увісні.Зранку ж чекає гірке розчарування та пекучий біль від даної обіцянки котру заприсяглись своєю кровю не порушити.От настає день його весілля.Усе йде добре та спокійно так як і повинно бути.Втім щасливим нареченим не назвеш його та навіть прекрасна дівчина у білосніжній сукні не змусила його посміхнутись і під час маршу натомість споглядання ходи своєї майбутньої дружини намагається знайти у залі такі близькі й далекі очі.Усе наче у тумані.Настає момент коли змушений сказати так чи ні?І нарешті очистивши розум викрикує ні!Та знайшовши серед інших її стає на коліно та пропонує вийти за нього заміж.Усі шоковані,але ця парочка зависла у своєму вимірі у якому час затримався в очікуванні її відповіді.Ні...почув він із її майже мертвих губ.Піднявся та пішов до виходу.Обернувся та поглянув їй у очі розуміючи що востаннє підбіг та поцілував і не відпускаючи її уста побажав знайти своє щастя та забути усе що між ними було.Минула мить і ось уже зник десь поза капличкою.Більше ніхто його не бачив...а вона?Так і залишилась стояти там упродовж кількох днів та повернулась додому у пусту квартиру.Але це не був її дім лишень приміщення.Побачила величезний альбом.Відкоркувала пляшечку міцного вина та вмостившись на дивані зручніше почала продивлятись моменти їхньої дружби.Не плакала і не сумувала,неначе померла...можливо тому що її біль був настільки великим що неможливо було відчути його у повній мірі.
Минав час вона і вони завели сімю,знайшли свій життєвий шлях,але кожнісінької ночі у молитві окрім знайомих,сімї,родичів бажають щастя людині котра стала для них усім та забрала це одразу ж як зявилось.Але чи шкода?Ні,звичайно ж ні.Адже є так багато веселих моментів котрі ще довго розповідатимуть.Незнаю чому написав цю історію думаю вона тут зовсім недоречна,але це один із прикладів розвитку подій.Можливо усе сталось би інакше якби того ранку вона зрозуміла що ця дружба переросла у щось набагато більше та величніше та у відповідь на його поцілунок посміхнулась і запропонувала назавжди залишитись разом.Знаєте так воно б і сталось.Але напевно не варто було усе це писати.Якось відступив від філософії,але дещо таки повинен сказати.Не бійтесь такого ж сумного фіналу котрий описав вище і хай вас не зупиняє що цієї дружби не існує.Адже як по мені це й справді так і між хлопцем та дівчиною завжди існує щось більше,але хіба це погано?Жодній людині ти не зможеш розповісти стільки ж чи бути настільки щирим що у порівнянні із цим виникає враження наче із самим собою більш обережний.І жодній людині ти не поспішатимеш на допомогу так як їй та жодна не зможе так зарадити горю як ця мила дівчинка,із котрою завжди будеш самими собою та котру захищатимеш від усього.Хтось скаже що вже описую кохання,але це помилковий висновок чому?Тому що це почуття вище ніж любов і саме тому і досі не придумане вірне слово щоб описати ці відносини.Це не дружба,а щось безмежне та прекрасне,як і саме життя.Можливо мої слова помилкові,але це не так уже й важливо.Що можу сказати у завершення?Вибачте що цього разу там мало філософії та роздумів...але всеж хочу сказати хоча б у завершення:не бійтесь коли дружба переростає у те що не під силу контролювати,а навпаки радійте цьому.Це означає що десь нагорі вам дали шанс відчути дещо божественне.Тому не марнуйте свій шанс та не зупиняйтесь безглуздими відмовками,а подумайте чи зможе якась інша людина зробити вас щасливішим і найголовніше чи потрібна інша?Спробуйте змінити фінал історії що прочитали раніше та зробити його істинно грандіозним.Вірю що у вас це вийде.Сподіваюсь твір хоча б трішки сподобався.Це був як завжи щиро ваш Володимир Прайм.
Згодна на усі 100%, дружби не існує. Є просто знайомі та малознайомі нам люди.
Так звана жіноча дружба спочатку може здатись щирою і безкорисливою, але рано чи пізно вона стає лукавою, хитрою і підступною. Про дружбу дівчини і хлопця узагалі мови немає: хтось із них обов`язково закоханий, звичайно, певний час може навіть не розуміти, що відбувається, але це так, кажу з власного(щасливого) досвіду...
Щодо твору. Не буду брехати, є проблема з пунктуацією... Є і зайві, як на мене, речення. Відступи від теми це, звичайно, добре, але їх має бути вміру. Визначся, у якому стилі ти пишеш. Якщо це публіцистичний стиль, речення мають бути невеликого розміру, аби не перевантажувати читача зайвим.
Взагалі, твір непоганий
