Годинник на стіні висить,
Нагадує прожиті роки.
Він так тихенько стукотить,
Немов на зустріч робить кроки.
Нам розповість він ще нераз,
Як хліба не було у хаті.
І довго так тягнувся час,
Бо були бідні і багаті.
Накрили сутінки село
І вечір завітав до хати.
Годинник стукає в вікно,
Нагадує, що треба спати.
Гроза насунула здаля
І почорніли в небі хмари.
Стогнала матінка - земля,
Фашисти злі її топтали.
На фронт пішли її сини,
Без них засумувала хата.
Лишивсь годинник на стіні,
Години грізні рахувати.
Він свідком був, як в темну ніч,
Заголосила в хаті мати.
Як гучномовець подав клич,
Й строчили гучно автомати.
В сумні й страшні, тривожні дні,
Від холоду промерзла хата.
Лише годинник на стіні,
Той біль спроможе відчувати.
Нераз горітиме село,
Доводилось усім тікати.
Дідусь з стіни знімав його,
Щоб в лісі темному сховати.
Дідусь його таки зберіг
І дочекався дня яснОго.
І скільки б не топтав доріг,
Зустрів годинник Перемогу.
І дім новий він збудував,
Щоб щастя панувало в ньому.
На стіл годинник він поклав,
Бо все життя було у ньому.
Забив гвіздочок у стіні
І витер піт з свого обличчя.
Годинник повернувсь з війни,
До мирного життя він кличе.
Засвітить сонечко в вікно
І день новий в житті настане.
Годинник, що висить давно,
У серці битиме коханим.
Нехай ніколи не згасає
І пам'ять в серці хай живе.
Світанки мирні зустрічає
І пізнає з життя нове.
Пройдуть роки, минуть сторіччя,
Війну покажуть лиш в кіно.
Нас знов у подорож покличе,
Годинник, що висить давно.