Моє дитинство – житнє поле,
Садок вишневий над ставком
І руки матері, що з болем
Збирали пасти над гуртом
Колгоспне стадо. Рано вранці
Брели по росяній траві,
Де вже на вигоні, в вушанці,
Чекав нас дід Іван в гарбі.
Під вечір, з битими ногами,
Вручивши стадо сторожам,
В ставок кидалися качками,
Забувши відлік трудодням.
До забуття, до дрожі в тілі,
В воді плескались, як могли.
А потім сутінки вечірні
Нас поглинали в тихі сни.
Болить мені моє дитинство:
Важка робота на полях
Батьків, що керувались ким-то,
Перед вождями вічний страх.
І впроголодь, і босоноге,
В заплатах, лежачі в стерні,
Вдивлялось вдалеч – ген за поле,
Де мрійні марилися дні.
Вони пройшли, а з ними роки.
Чому ж душа болить за ним,
За тим дитинством карооким,
Таким голодним і тяжким?