Мамо рідна, твої руки, такі ніжні й м'які,
Хоча й стали вони сухі від прожитих років,
Шукаю в них розради і спокою й зараз я,
Як і колись, давно, коли була малим дівча.
Мені стає доволі спокійніше на душі,
Коли пригорнеш ти мене до себе і втішиш,
Проганяючи тяжкі думи від мене мерщій
І хід їх нестримний у моїй голові стишиш.
Я, немов дитинча, пригортаюся до грудей,
А ти, пестиш моє, вже посивіле волосся
Й знаю, біль в моїй душі скоро від того пройде ,
Бо вже так між батьками і дітьми повелося.
Мамо, я хочу, щоб ти довго на землі жила,
А я весь час була ще, твоїм милим дитинчам,
Бо хто мене захистить від жорстокості світу?
Тільки материнські руки твої й душі світло.
