Шалено б'ється серце...Так само,як билося у день першого побачення,другого,третього.Чому? Здається раніше воно було спокійним і врівноваженим.Чому не можна зупинити цей дивний стукіт?Дурненька,адже ти перестанеш жити!Звичайно,але так навіть краще,несила терпіти.А коли зупиниться,буде однаково.Нічого не буде тривожити:неспокійна совість,ревнощі і підозри.Тільки життя дорожче,то ж треба жити.Гріх благати про смерть,коли ти в розквіті сил,бажань і відчуттів.
Колись ти йому сказала,що не хочеш любити.Жінка,яка кохає,втрачає себе і вже собі не належить.Потім похвалилася,що дуже сильна,самодостатня і можеш здолати все.Знайшла,чим хвалитися!Після того все й почалося.Напевно,ти,як пташка,вже тоді попалася у розставлені тенета,але ще шукала з них вихід,бо жага до свободи не залишала тебе.Він відповів:"А що поганого в коханні?Для чого жінці бути сильною?"Тоді ти навіть не задумалася над цими словами.Дуже хотілося показати своє "я",що не спіймалася,нічого не вийде.Але тіло...Воно давно скорилося,давно піддалося.З першої зустрічі перестало належати тобі.А душа...Душа ні,вона рвалася на свободу,задихалася і не здавалася у полон цих чарів.
Бідне серце тому й билося шалено,бо воно не знало,що робити йому,розривалося від болю і жалю.Так і з'явився неспокій,невпевненість і цей шалений стукіт.
Зустрічі-прощання,прощання-зустрічі...Рік промайнув стрімко,наче хвилинка.Ціле чудове літо ти вела боротьбу з собою,боротьбу за свою свободу і свою сім'ю.Дуже боялася втратити довіру чоловіка і любов дітей.Отже,ти вийшла переможницею.Тільки чомусь не має радості від цієї перемоги,бо живеш без гармонії і втіхи,тамуючи в собі почуття.Бо тіло так і ворогує з душею.
Через стільки часу його дзвінок...Як хочеться відповісти,але вперта душа не дозволяє цього,як би шалено не билося серце...