Це був звичайний робочий понеділок травня. На дворі стояла по-літньому спекотна погода і сонечко промінням заливало простору аудиторію фізико-математичного факультету, наповнюючи її теплом, гарним настроєм і весняним коханням. Воно ніби навмисно гралося з студентами першого курсу, які вирішували глобальну проблему пошуку площі гіперболічного параболоїда в канонічній системі координат. Як тільки викладач виходив до дошки і доводив правильність тієї чи іншої формули, сонечко вмить ховалось за хмару і аудиторія ставала похмурою і сірою. Воно навмисно чекало слушної нагоди, коли свій розв’язок вийде доводити один зі студентів. І дійсно, коли хтось з першокурсників з’являвся біля дошки, сонечко одразу ж сліпучими маркером виділяло громіздкі геометричні формули яскраво жовтим світлом.
А надворі – весна!!! Точніше початок літа, довгоочікуваного, приємного, «канікульного»!!! Численні парки і сквери пофарбували місто у приємний ніжно зелений колір, асоціюючи його з любими дитинству спогадами про безмежні соковиті лани свіжої і пахучої люцерни. А там, за великими вікнами, так солодко співають численні пташки, звеселяючи серце приємними мелодіями з дивного весняного романсу…
В роздумах пролетіла перша пара, далі друга, третя… Ось і кінець робочого дня, час їхати додому.
Любо йти весняними вулицями, особливо з гарним настроєм. Світ здається таким світлим, безмежним, прекрасним… Але все чудово до тієї миті, поки настрій не зіпсують «добрі» люди…
На тролейбусній зупинці зібрався великий натовп. Всі поспішали, штовхалися, бігали, метушилися. Молодий чоловік ненароком наступив літньому на туфлі і останній показав своє чемне комуністичне виховання, давши зрозуміти що про нього думає. Довга і чорна як смола такса підійшла до лавки, де сиділи вже не молоді жіночки і почала проводити експансію, «помічаючи» кордони своїх володінь. Це, звісно, образило пихатих дам і вони почали докоряти хазяїну пса за те, що не дивиться за твариною. Але йому в той час було не до домашнього улюбленця. Він був зайнятий більш приємною процедурою: проводжав до маршрутного таксі поки що не домашню, але нову улюбленицю! Все описане – це буденна для галасливого міста річ, яку воно переживає щодня з року в рік, - обідня перерва.
Окремо від натовпу стояла парочка «інтєлігентів» (моя авторська назва, Ви зрозумієте чому я їх так назвав) і мило спілкувалася. Тоді, як на зло, у мене сіла в телефоні батарея і я не знав котра година, адже поспішав у бібліотеку, де забронював місце для роботи в «Інтернет-центрі». Хвилювався що не встигну, бо за запізнення місце віддадуть другому читачеві і я залишусь з носом… А роботи повно, скоро сесія.
Подивився на натовм, немов бджолиний рій, їм точно не до мене. «Треба спитати час!, - подумав собі, - Підійду от до тих людей (ітєлігентів).»
- Вибачте, але не підкажете котра година? – запитую.
Солідно одягнений чоловік років сорока п’яти повернувся до своєї дружини і не звертаючи ніякої уваги на мене, задерши високо носа сказав:
- Смотрі, спрашиваєт врємя, да єщьо на украєнском? Хм))).
Його жіночка ствердно кивнула головою і задерла гостренького носика ще вище свого чоловіка.
Знаєте, я людина не горда і ніколи не ображаюсь на високомірних, адже вони нещасні, бо ніхто крім них самих не вважає їх такими «великими» і розумними. В народі про це кажуть просто: «Дурень думкою багатіє». Тож нехай собі думають. Але тоді моє серце почало нестримно калатати, в середині все перевернулось, я «закипів». Образили Україну…
- Так значить Ви вважаєте мене нижчим від себе тільки тому що я розмовляю на українській мові!?? – голосно вигукнув я, привернувши увагу всіх на зупинці. На мить люди забули, що у них обідня перерва, вони поспішають і почали уважно слідкувати за ходом баталій. Точно хотіли побачити як поважна людина в пух і прах розіб’є шмаркача!, - Ви нічим не кращі за мене. Тільки й те, що одягнуті у вишукані і дорогі речі!
- Что ти тут начінаєш? Єщьо нє дорос, что би мнє потикать. Такой же как твой Ющенко!
- Можливо я і менший, але маю повагу до старших і до Вас зараз відносюсь з повагою, хоча у мене Ви її не викликаєте і не заслуговуєте навіть на «Добрий день!». Ви образили не тільки мене, а мільйони українців, які спілкуються рідною мовою! А причому тут Ющенко?
- Такой же националіст, бендеровєц как ти.
- Щоб Ви знали шановний, то я Ющенка не поважаю, бо він нічого путнього крім слів і популістських промов на посту Президента робити не може! Краще залишився управляти Національним Банком. Банкіська справа, а не політика, це його парафія! А щодо націоналізму, то мені цікава Ваша думка. Ви звичайний затятий шовініст! Якщо людина спілкується мовою країни в якій живе і любить її, то вона націоналіст??? Англійці, французи, німці, та і росіяни, в кінці кінців, з Ваших міркувань теж націоналісти??? Чому тоді я і решта «українських» українців (тих які розмовляють мовою своїх пробатьків і люблять Батьківщину) націоналісти???
Повз зупинку проїхав тролейбус, на який натовп чомусь не звернув увагу, можливо вже не поспішали??? Вони повідкривали роти, обступили нас з усіх сторін і уважно слухали, що буде далі!?
- Та потому…потому…потому что ето рускій город, а нє украіскій!!! Єдь к бендеровцам, там і живі на своєй Украінє.
- Маєте вигляд інтелігента, а несете таку ахінею! Ви як і решта шовіністів допускаєте одну велику помилку! Бендеровці живуть у Молдові, там є місто Бендери, а отже його жителі бендери або бандерівці, а люди, які підтримували Степана Бандеру, то є бандерівці. Це по-перше. А по-друге, Ви і я зараз знаходимося на території суверенної і незалежної держави Україна, тому на ній не може бути російських міст (тільки в Криму вони незаконно «похапали» маяки і наш Український флот), а російськомовні, то інша біда. Так що Ви не праві.
- Ну і что, я всьо равно буду за Расію, Украіна мнє нічого не дала, а от прі Саюзє било всьо… А Украіна начінаєт виступать протів Расіі - вєлікой страни. Ето наш брат, в конце концов.
- Хто виступає. Ми??? Коли… Так значить Ви боїтесь України, якщо кажете такі слова??? А щодо братерства, маю свою думку! Можливо Ви релігійний чоловік, а може і атеїст, оскільки кажете, що при Союзі… То я Вам нагадаю. Який брат замордує, а тоді вб’є свого брата??? В «Біблії» є розповідь про Каїна, який із заздрощів вбив Авеля. Щось вона мені автентична відносинам України з Росією, а вам ні??? А якщо не дивитися в цю Книгу. Скільки горя нам вчинили в минулому: окупували землі, знищували і знущались над місцевим населенням (голод, Сибір, ГУЛАГи), називали їх малоросами, зараз, навіть на телебаченні, потикаєте хохлами і бандерівцями, махновцями, петлюрівцями, мазепинцями тощо; забороняли мову, почавши мовний геноцид - руссьязиччя! І взагалі причому тут Ваші слова. Чому Ви кидаєтесь з одного краю в інший, переводячи стрілки??? Я у Вас спитав про час, а Ви мені про націоналізм. Ясно, з Вами немає чого розмовляти, бо Ви затятий шовініст і ніколи не зміните свою думку. Ви можете не поважати мене, але країна, в якій Ви живете, навіть які погані політики при владі не були, буде Вас годувати, виплачуючи пенсію. Можливо вона мізерна, не виключено що щось зміниться, але Вам дадуть гроші. Так, частину Ви заробили ще в СРСР, але вже 17 років живете в Україні! А найбільш образливо те, що з мене і сотень інших молодих українців-патріотів із заробітної плати зніматимуть податок у Пенсійний фонд, щоб прогодувати таких шовіністів як Ви! Ось про це подумайте. Вибачте, я і так з Вами забарився. Мені час в бібліотеку! З Богом! Він нас і розсудить, адже знає хто з нас правий!
Ніякої відповіді у відповідь не було. Тільки фіолетова пика чоловіка подекуди кривилась і нижня губа від нервового збудження тряслася. Жінка з тим же задертим в гору гостреньким носиком заспокоювала ітєлігента, який пінився як розбурхане море, а путнього сказати нічого не зміг.
- Так хтось підкаже мені, котра година?
- 13.26.
- Дякую Вам
- Нема за що, - почувся голос літнього чоловіка, - Так його, синку!
Ці слова стали для мне немов нагородою. Мені здалося, що нічого приємнішого у своєму житті я ще ніколи не чув!
Народ загудів, одні почали підтримувати думку інтєлігента, інші мою. Почалися дебати, але я в них вже не брав участі. Сів у черговий 6-й тролейбус і поїхав до бібліотеки. І тільки ображений солідно одягнений чоловік все сопів і сопів, а дружина витирала піт з його повного фіолетового обличчя.
Я їхав з дивними відчуттями. Був і щасливим, що переміг опонента, і ні, бо натовп розділися як наша країна навпіл. А чому? Бо не знає правди, не має національної ідеї, розірвана історією на «Схід» і «Захід»! Треба об’єднати українців…
Сама з того моменту я почав цікавитися питанням відродження патріотизму та національної свідомості в молоді за що дуже вдячний долі за випадок на зупинці.
P.S. В бібліотеку я все ж таки запізнився і вимушений був чекати дві години, поки звільниться ПК. Але ні хвилини не шкодую, що все сталося саме так.́
ID:
304440
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.01.2012 16:31:33
© дата внесення змiн: 09.01.2012 13:58:45
автор: Михальчишин Ігор
Вкажіть причину вашої скарги
|
так держать))
