Метелик із обірваним крилом...
Такий прекрасний: він так хоче жити!
Людина, упіймавши, обірвала те крило,
А потім вирішила відпустити.
Нехай і ненавмисно, але все ж,
Який, людино, зиск ти з нього мала б?
Поповнення в гербарій свій внесла б?
В колекцію, яка в шухляді завалялась?
Або погралася істотою й тоді
Безжально викинула б бездиханне тіло,
Що п’ять хвилин тому купалось в сонячнім проміннні
Й нектаром з квітки поживитися хотіло!
Ну як?! Куди тепер він полетить?
Ну що?! Тебе така картина тішить?
Якщо він знайде сили й полетить,
Не зможе так літати, як раніше.
Природа-матінка іще терпить,
Але її терпіння не безмежне.
За кожну вбиту душу відомстить,
Тому, Людино, не виходь за межі!
Чи думала ти про дітей своїх?
І що приємніш буде для нащадків:
Дивитись на метелика в гербаріях твоїх,
Чи на живого? Що залишиш ти у спадок?
12.07.11
Глибокого змісту твір і справа навіть не в метелику.
Чорний лев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за коментар.
Руйнувати і нищити легко. А відновлювати?
Навіть якщо людина схаменеться і зупиниться, то природа не набуде свого первозданного вигляду. Але зупинитися треба, бо такими темпами, наступні покоління будуть бачити живу, справжню природу тільки з моніторів комп'терів або в музеї як макети під склом, дихати штучним повітрям і їсти штучну їжу.
Принаймні такий зміст хотілося вкласти. А як вийшло, хай судять ті, хто прочитали.