Чи може зрадою кохання бути сон, в якому поцілунки не для нього?
Чи вранці здатна рожевая Венера світить ясніше Місяця нічного?
Чи має право серцем ревнувати, коли я посмішку дарую не йому?
Чи богохульство Господу молитись, коли своїм гріхам оголосив війну?
Чи варта я коханою для нього бути, коли чужому знов пишу листи?
Чи квітне папороть чарівна на Купала, в якій ти щастя хочеш віднайти?
Чи можу танцем пристрасто-невинним, посіять сумніви і вирізьбити шрам?
Чи безкінечним є над нами синє небо, чи вистачить у Бога місця нам?
Чи справді зрадою і блудом мо вважати, коли думками часто я не з ним?
Чи друга-вбивцю приховати подвиг? чи лиш по-справедливості, як в Древній Рим?
Чи у очах його я королева, коли цілують мою руку ті… чужі?
Чи серце принесе колись у жертву розум, віддаючи спокусі всі ключі?
Браво! Як же я багато пропустив!!!
"Чи серце принесе колись у жертву розум" - це найстрашніша та водночас найсолодша жертва Та приносити жертву не штука, штука жертву приймати!!!
А взагалі гарно, дуже гарно за змісто та іормую, з перших рядків віє чимось Шекспірівськи!!!! ДЯКУЮ за отримане задоволення від прочитання!!!
nadionchik відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
То Ви таки тут буваєте, пане Олександре))) Я вже й засумувати за Вами устигла... Ех! Бачу по Вашим поезіям, що Ви ключі не бережете? М?))