БОЖАЯ МАТИ
Взлети
Під зоряний купол.
Там Його мати
На райській купі
З янголом веде розмову
Про усі земні діла.
Сивочолу
Голову підійма:
Очі сяють – дві зорі
Й янголи співають
Ще над нею угорі.
Стомлено піднявши руку,
Ген за обрій проведе.
Зорі гаснуть. І від того руху
Сонце гарнеє зійде.
Благословить його усмішкою
І з лиця втечуть всі зморшки
( Як від пса тікає кішка):
“Грій, любе, землю, але не трішки.
Ти тепла віддай побільше
Усім прагнучим серцям.
Тобі ж не буде гірше –
Ти вічне, як життя Творця!”
Покличе вітер літній
І дасть йому наказ:
“Жени оці хмарки тендітні
Туди, де був ти перший раз
На початку цього літа,
І нехай напоять враз
Землю, що промінням зігріта.
І не пустуй – це мій наказ!”
І пожене слухняний ті хмари
За обрій синій,
Як свої отари
В своїм краю чабан на полонини.
Помилує вона очі свої
Земним чудовим краєвидом
І пошле у кожен дім
Щастя перед обідом.
Допоможе в роботі
Усім, хто попросить.
Особливо тим, хто не тільки на тілі,
Але й у серці золото носить.
Ввечері прийде до неї
Зоря ніжна в гості,
Щоб людям землі усієї
Добре спалося.
Зоря нагостюється, піде з ганку;
Розлетяться янголята
І знову до ранку
Сумна й одинока Божая Мати.
/ липень 1998 /
