Ти проходиш на захід сонця,
ти побачиш вечірній сон.
Ти проходиш на захід сонця,
тихим вітром біля вікон.
Ти пройдеш в заметілі сніжній,
ніби віщий пророк землі
і торкнеться тебе так ніжно
тихе світло моєї душі.
Я на долю твою не заздрю -
непорушна твоя мета,
в руку страдницьку так безтямно
не заб'ю крижаного гвіздка.
Не позву у світанки ранні
і руками не дотягнусь.
Дорогому, святому лику
тільки здалеку посміхнусь.
Лиш під білим, спокійним снігом
припаду до руки чолом
і для імені твого святого
поцілую зненацька знов.
Там де поступом величавим
ти пройшов в сніговій тиші
серце стомлено, так безтямно
б'ється струнами на землі.
Може прийде таке визнання
забереш у свої думки
та не піду з тобою далі -
Вседержитель моєї душі.
