Якось миша сир з комори
Потягла собі у нірку,
Та шматочок був здоровий,
Не пролазив сир у дірку.
Сіла думати в куточок,
Думка - то велика сила:
- Треба зменшити шматочок!
Й трохи сир той надкусила.
Хоч ідея пречудова,
Хоч і пхне, аж серце тенька,
Але сир не лізе знову,
Бо нора таки ж маленька!
Сіла миша серед хати,
Розмірковує: - На ділі
Треба далі сир кусати,
Досягти своєї цілі.
Так кусала і кусала,
Беручи діру за мірку,
Сиру майже і не стало,
Коли сир проліз у нірку!
Миша горда, миша рада,
Що то розум, все здолає!
Шасть до нірки, щоб поспати,
Та сама... не пролізає!
Щоб моралі не пропасти,
Повідомлю для загалу:
Їсти, а найголовніше, красти,
Можна й часто, та помалу!