На березі веселої річки Роставиці, у селі, поміж мальовничих пагорбів, жила дівчинка. Звали її Ая, бо літеру «Р» вона ще не навчилася вимовляти. Найбільше Ая любила дивитися на чудові картини, що писав на небі невидимий Маляр кожного разу, як тільки Сонце починало хилитися до землі там, де Роставиця сягає обрію.
Ая була ще зовсім маленькою, тому не могла вирушити у подорож, щоб познайомитися з Небесним Малярем. Але дуже сумувала, коли Ніч, позапрягавши чорних лебедів у невагомий плуг, щоразу переорювала небо разом з яскравими розмаїтими полотнами невидимого Маляра, і засівала ріллю густими колючими зірками.
Одного надвечір*я, Сонце, збираючись на спочинок у вербовий гай, простягнуло дівчинці на прощання променя, і Ая вхопилася за нього маленькою долонькою.
Тієї ж миті, тримаючись за сонячний промінь, щоб не впасти, бува, дівчинка опинилася на небосхилі і побачила Небесного Маляра: він якраз натхненно розписував призахідне небо. На його палітрі Ая зауважила самі лише світлі фарби, і жодної темної не було: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… Червона і синя – виявилися найтемнішими кольорами.
Небесний Маляр привітно кивнув дівчинці, вітаючись, але очі в нього залишалися сумними. Йому також було шкода, що незабарна Ніч з хвилини на хвилину візьметься за її споконвічну справу. І прекрасна картина призахідного неба зникне назавжди, як зникли усі попередні. Тим паче, що довгі і довгі роки, з тих самих пір, як над Землею сяє і заходить Сонце, Небесний Маляр не написав ще двох однакових картин!
Добрий сумний Маляр, ледь осміхнувшись, простягнув Аї маленького чарівного пензлика. Дівчинка дуже зраділа і, вмочивши пензлика у золотисту барву, намалювала сяючу хмаринку на небі – над самою найвищою вербою, яка слугувала Сонцю за подушку.
Аїна хмаринка виявилася дуже веселою на вдачу, і одразу ж, пустотливо покружлявши над вербою, рушила подорожувати краєм надвечірнього неба. Ніби намагалася втекти і заховатися від Ночі, котра вже взялася за свою справу на протилежному боці небосхилу.
Небесний Маляр також помітив тонесеньку стрічечку чорної ріллі, що встигли прокласти лебеді Ночі по тому краєчку його картини, і заспішив, заспішив… А тоді зупинився, прихилився до перестиглого вже сонячного променя і почав сумно вдивлятися у свою незавершену роботу, ніби хотів запам*ятати її назавжди.
Аби хоч трохи заспокоїти Небесного Маляра, Ая пообіцяла кожного вечора змальовувати його неповторні картини до свого альбому для малювання, якого нещодавно подарувала їй мама.
Маляр дуже зрадів, і подарував Аї маленького мольбертика і палітру з космічними фарбами.
…Коли вранішнє сонечко лоскотнуло веселим промінчиком дівчинці щічку, вона прокинулась. Як же Ая зраділа, побачивши на столику, побіля ліжечка, чарівного пензлика! Він сяяв чистим золотом, яким вона учора ввечері намалювала на небі веселу хмаринку. А поруч – палітра з фарбами, подарована Небесним Малярем.
Узявши її до рук, щоб краще роздивитися, Ая побачила, що там були тільки світлі фарби: рожева, блакитна, ніжно-бузкова, золота, сріблясто-біла… І жодної темної.
Мабуть, яку тему Ви б не зачепили, там оселиться гармонія і майстерна неперевершеність... Дуже гарно, світло! І одночасно - який глибокий зміст... Треба ж інколи ловити такі миті і в своїй палітрі вирощувати тільки світлі барви! Браво, п. Валю! До речі, теж неймовірно кохаюся у вечірньому небі, а ще зранечку воно теж неперевершене, коли сонце тужиться вилізти із-за горизонту...
Моя хрещена доня - вчителька. Я скину їй ссилочку на Вашу, пані Валю, казку, хай почитає своїм діткам на уроці малювання, а потім щоб намалювали небо. Світла казка й дуже добра, тепер таких не вистачає.
ДУЖЕ СПОДОБАЛОСЯ! ОСОБЛИВО АКЦЕНТ НА СВІТЛИХ ФАРБАХ - МОРЕ ПОЗИТИВУ ОТРИМАЛА. А ЩЕ СПОДОБАЛОСЯ ТЕ, ЩО ГЕРОЇ КАЗКИ - ДИТИНА АЯ І ДОРОСЛА ЛЮДИНА - НЕБНСНИЙ МАЙСТЕР. ДЛЯ МЕНЕ ЦЕ ОБРАЗИ МУДРОСТІ І НАЇВНОСТІ, МАЙСТЕРНОСТІ І БЕЗПОСЕРЕДНОСТІ, ВИВАЖЕНОСТІ І СПОНТАННОСТІ...
НЕДАРЕМНО Я ПИСАЛА, ЩО ДУМКАМИ ТИ ЗАВЖДИ В НЕБІ...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
да... тут нема чим крити -- так з неба і не спустилася... пора б уже й подорослішати... але, як казала моя мама -- такою я вже й подеруся... невипрАвна я... так це заважає доброзичливим людям багатьом... але я не сама -- у мене є товариш вірний у небесних витаннях, він, правда, до Першооснов докопується...
"...позбавлений небес, на падолі земному,
крилатий велетень
не має змоги йти..."
всі ми там... і Ви, і -- дивись далі по списку, називається... дякую, КОНСУЕЛО, що казки любите...
Щось я не те завантажила...Замість картинки-ціла купа символів... 
-ось вона,картинка. 
Як мило,ніжно і тепло... 
