Він любить солодку каву,
Самотні прогулянки під дощем,
Уявляти себе героєм трагічних поем,
І глибоко в серці мріє про славу.
Слухає всіх, та недовіряє нікому,
Обожнює нічне море під час шторму,
Коли стоїть на краю обриву,
Готовий ступити вперед свідомо.
Часто ховається від жорстокості світу,
Шукаючи десь у собі співчуття.
Втомився вже від підніжок життя,
Прагне позбутись душевного гніту.
Вірить в єдине справжнє кохання,
Що раптово приходить, і назавжди!
Що воно взмозі здолати усі негаразди,
І відповідь дати на всі запитання.
Завжди сподівається на правди перемогу,
Найголовніші - це честь і гордість.
Нікого біля себе не тримає, шукає самотність,
І не надіється на чиюсь допомогу.
Свою банальність і наївність розуміє,
Та не в змозі щось змінити,
Таким родився… Таким прийдеться жити…
То радість... то страждання відчуває...