Аркуш,
стіл,
тиша
і думка тривожна
ходою
іде
нетверезою:
у цьому світі
на що
спроможна
й навіщо потрібна
поезія?
Можливо,
вона
руйнує грати
чи спрагу тамує?
Облиште!
Якби-то слово
могло
судити,
карати,
відроджувати...
Якби-ж то!
Навіщо ж тоді
знову і знову
злі,
іронічні,
змучені -
з хворої голови
на здорову -
линуть словосполучення?
Вірш -
то не просто
виключний факт,
не запис порожній в фейсбуках!
З поту
і крові
постане строфа -
правди,
любові
та муки.
Одна за іншу -
міцний ланцюг,
довіку не розірветься,
якщо
пісню
вільну цю
співає серце.
Потік
турбот і подій
несе,
б’є
об каміння
потужно.
Може,
у тому
поезії сенс,
щоб нас
не втопила
байдужість?..
27. 02. 2012.
І роздуми чіткі й "малюнок вірша"
Тонко акцентується потреба лікувати душі від байдужості.
Ігор Бринцев відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Один з найулюбленіших творів.
Менш за все турбувався про "малюнок" і "акценти". Поставив перед собою питання: "Навіщо?" І буквально на одному диханні вийшла відповідь.
Дякую за увагу!