Що воно?
Коли очі застилає прозорий туман, повіки не можуть витримувати денного світла, - мружаться, тремтять, - а щоки вогкі і гарячі, щедро скроплені солонуватими краплинами, що неспинними вузькими потоками стікають і падають під ноги – на землю, засніжену, холодну, байдужу!
Що воно?
Коли серце розпікає невимовна печія, ніби розжарена скіпка глибоко й безповоротно увігнана в його плоть та так само безперебійно і приречено вистукує такт життя – порожнього, не потрібного, зрадженого!
Що воно?
Коли легені, ніби щільно затиснуті тісними грудьми і кожен подих відкликається жорстоким болем, який щоразу розливається тілом, тому повітря навкруги – життєдайне і важливе, - стає повільною смертю!
Що воно?
Веселі іскри сонячного проміння виграють на сніжному покриві. Голосиста пісня пташки ранковим дзвіночком сповіщає про прийдешню весну. Якої ще не видно…але вже відчувається поривистий подих розніженого вітерця, що ще зберігає прохолоду зимового навію, але вже так легко б’ється в нагріту шибку, колисає заінене гілля, струшуючи з нього сонливий спокій.
Що воно?
Краса навколо не чарує і не кличе у мрійливу подорож стежками нових, яскравих ароматів, явищ і подій; не відбивається у скронях журчання дзвінких потоків, не виливається піснею посеред шумливого саду.
Що воно?
В переддень найжіночнішого і найчарівнішого свята…закралася у душу, скувала тіло, спаплюжила віру та навіки опалила мозок проста, звичайна, хитра і підступна
ЗРАДА:
- З наступаючим Жіночим днем, Тебе люба!
