Фрегати твого погляду били полуницями.
Парапсихологія тиші ретушувала порухи,
посипаючи порохом ламано-дотичні Всесвіти.
Бажання встигнути довго ламінувало насипи на зіницях,
розпалюючи напівхолодні криниці сонця по неозорих пустелях
самотності.
Сміливі береги намацували безпроглядну вразливість зим,
вдаряючи блиcкавками-щупальцями в літо, де
бурі поступово занурювалися в катарсис,
тісно обіймаючи об'ємні катрени кучерів.
Тіні вимальовували
жіночість теплими і тремтливими вітрами,
притримуючись чутливості сонноводних теплиць.
Цинізм холоду втрачав кристалізованість перед кожним
вдихом і видихом розігрітого хмарами сяйва, що
щільно тримало мандариновіcть крил, не жаліючи їм
пролісків
та спраглої ніжності.
Езотерика кольору докорінно прострілювала корені від смутків,
вправно випрошуючи в прострацій щиру грайливість незабуток,
поки вибухи
породжували все нові покоління тебе,
бо...
В цей день ти стала весною.
(Вперше)
Звучить , чесно кажучи, як уривок з енциклопдії,Романе. Забагато розумних слів... писав би трішки простіше, коли в вірші зустрічаються декілька нових слів - це фішка, а от коли в кожному рядку по два - це перебор... моє імхо.. не ображайся... не бачу у вірші душі... в попереднії поезіях її більше...
Warik666 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00