Сірий день, біла ніч
Темний ранок, червоний сон
Треба спати, та я один
Сиджу дивлюсь як віє дим
Зелене сонце, брудна земля,
Дивляться в очі мої – яких нема
Я чую, шум і гам стучить
Так, то серце моє кудись спішить,
Спішить, спікається від вогню
Що хату, яка с краю, поглинає мою
А я сиджу і посміхаюсь,
На душі радісна печаль
Багряне піднебесся посміхається мені,
І маковинні розцвіли
Дивлюсь на себе, і від подиву лякаюсь,
Дивлюсь сиджу я без лівої ноги
Хотів почухатись я, посміхаюсь,
Та диво я не маю жодної руки
І тут щось по голові мене як вдарить,
До мене відразу аж дійшло
Війна на полі, сорок перші роки,
Куди мене так занесло?
Та то не дім – горять окопи
Танки поїхали солдати рікою поповзли
Дивлюсь на форму свою,
А вона червона
Так я москаль іще? Оце л*йно!
А що за земле, я принюхав Україна
І тут дійшло - я наркоман,
То я принюхав кокоїну
Та раптом чую «Алах Акбар!!!»
І я подумав: «де я блін?»
Якісь фашисти, якісь «євреї»
Якійсь голімий кокоїн...
Лиш я москаль один валяюсь
Без рук, без страху і без ноги
І подивився я на право
Поруч зі мною «братан» сидить
Він мовив до мене:
- Ну шо? Як справи?
Я відповів
- Нічого…
І тут на нас наїхав танк.
Та віддавив мені мою праву ногу,
«братан» пішов на «попалам»
Раптом у очах потемніло,
Щось трапилось мабуть «опять»
Я відчув що не маю тіла,
Почувши громко, громко в вухо:
«милый вставай хватит уже спать»
І я побачив «братана» знову,
Открыл глаза и понял что это моя мать
Фалін 1
