Білий пух летить, стелиться на річку,
Краплиночка сльози бринить на моєму личку.
О, ні, не пух то прилетів, то лебідь сизокрилий,
На річку, як на скло те сів лебідь пухнастий, білий.
І дивляться на нього оченята, малі, як небо голубі,
І простягають рученята: як добре, лебедю, тобі!
Можеш ти здійнятись й полетіти туди, де світ широкий і простий,
А я не можу це хотіти, бо немає в мене крил..
Як подивлюся в верховину, то бачу лебедя свого,
Він в небо лине й лине, і змахує ніжно крилом.
Куди ж ти, моя пташко, не лети від мене!
І лебідь кидає пір'їнку на згадку про себе.
Покружляв ще наді мною, покурликав в небі
І блискавичною стрілою полетів від мене..
Дивлюсь я на пір'їнку, справжній білий пух..
Закрила очі на хвилинку, прощавай, мій милий друг...