Якось сиділи за столом .
Cвяткові.
Просили маму;
- Розкажи про дні війни
димові
Та мама того не хотіла,
Нелегкий той спомин.
Та зрештою згодилась,
І притих наш гомін.
-Бомбили станцію
і рельси, як червоні макарони.
Летіли, Подали. Ревли.
А ми… ховали голови в долоні.
І ніч,… як день горіла
У війни полоні,
Мені чотири,брат сестра,
ще менші. Троє.
Біда смичком по
Струнах долі.
Розбомблений вокзал.
Евакуація.Заповнені вагони.
Та коло станції Попільні знову бомби.
Наш ешелон рознесли вщент,
А ми малі, наполовину голі…,
Біжим і навіть не кричим,
Лише хапаємось за мамині долоні.
Назад до Жмеринки дісталися живі.
У мами посивілі скроні.
А їли…
мама терла лушпайки від бараболі,
І жарила млинці. В румунів виміняла солі.
Ото у вас дієти в моді.
А потім ще гармата на городі
Гатила,охкала війна,
А ми під лавкою, в хліві,
Замерзли, тремтимо.
У мами нас лишилось двоє.
Потім прийшли червоні.
Коня забрали в діда при нагоді.
До 47-го роки голодні.
Та пережили муки ті господні.
Тепер до пенсії добавка…Була.
Політикани Регіонні.
Аби не повернулись ті роки.
А ми терпіти згодні.
Як Ви це описали.
Я про війну знаю з батькових розповідей та з його листів з фронту, які зберегла бабуся. Я війни не бачила, та часто приходять сни про війну. Це страшно. Нехай ніколи це не повториться.
терен юрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не всі розуміють,що насправді є війна.Це дійсно страшна річ.
