Хотіла б я тебе кохати, але не ти моя зоря.
Тобі цю квітку не зірвати - для іншого росте вона...
Хотіла б сонцем усміхнутись, та хмари небо заплели
В твої обійми упірнути, але мені чужі вони...
Хотіла б дощиком весняним скропить тебе, що сили є
Твоя весна колись настане, але я чудо не твоє...
Хотіла б стати синім морем і утопить твою печаль,
Що з твого серця так мінорно на мене гляне крізь вуаль.
У розмаїтті днів буденних хотіла б стати вихідним
У суєті проблем щоденних - твоїм порадником одним.
Хотіла б болем невгамовним у твоїм серці прозвучать,
У скронях стукотом невтомним з твоєї долі виринать.
По сходинках душі твоєї піднятись в поле твоїх мрій,
Хотіла б стати я тією, котра сполола б там пирій.
Котра б листки дерев змарнілих пофарбувала б під траву,
У душах птахів скам'янілих завела б пісню чарівну...
Хотіла б замести доріжки, які від серця твого йдуть
Щоб там цвіли квіток маніжки,де бур'яни тепер ростуть...
Хотіла б співом свого серця збудити приспане твоє...
Хотіла б... Та твій номер стерся із пам'яті моїх ідей...