Дві жінки йшли і сторожко озиралися по околиці Галілеї. Їхній шепіт плив по пустельній землі, звертаючи увагу будь-якої живої істоти. Ящірки, які натомилися від безжальної спеки,виглядали своїми стомленими очима з-під каменів, слухаючи розмову незнайомок. Чи то їм здавалося, чи то так воно і було, але жінки були стривоженими, ба нажаханими. Їхнє волосся порозпатлувалося з-під наміток, позаяк вони скрадалися, не бажаючи привернути зайвої уваги. Від швидкого темпу ходи виникла задишка, від якої вони по черзі припиняли розмову, відсапувалися і продовжували сперечатися.
Завернувши в садок, у якому плідно росли фініки та пальми, жінки сіли й задивилися на небо. Яке воно було неймовірне тієї ночі. Круторогий місяць красувався посеред міріади зірок. Наче пастух, він плив між ними, весело всміхаючись кожній душі, яка до нього горнулася. Зорі не світили, а палали, обдаючи вогненним теплом весь світ, який лише де-не-де не спав.
Невеличка водойма з прекрасними ліліями, поглинала у себе небо разом з місяцем та вогниками. Жінки опустили зранені об каміння та гарячий пісок ноги у води, і мовчки сиділи, чекаючи, хто ж перший почне розмову.
Чорнява, з карими очима, тонким носом та такими ж устами жінка, каламутила відображення місяця у плесі – їй було не по собі. Друга, невисока на зріст з такими ж глибоким карими очима, ледь пухкими щоками та високим лобом, тримала в руках глек з миром і сумирно стежила за рухами подруги.
Час спливав, аж раптом десь за міською брамою почувся галас. Важкі кроки варти розірвали тишу, сполохавши все живе. Жінки нервово схопилися, і похапцем сховалися в гущавині саду. Ворота відчинилися і звідти вийшло два десятки легіонерів у повному спорядженні та гострими гладіусами за поясами. Коли курява від маршу вляглася, жінки вийшли з чагарників і сіли під пишною кроною дуба. Мовчання затяглося, тому друга таки наважилася спитати старшу подругу:
- Магдалино, як вважаєш, це справді Він?
Марія відірвала погляд від жовтих крокусів, які простяглися, наче килим по землі, і задумливо сказала:
- Я вірю, що то був Ісус! Адже Він пророкував своє воскресіння по трьох днях розп’яття.
- Я вірила! Я завше вірила в нашого вчителя. Яке чудо. Він напучував нас піти до людей і розповісти їм про Нього.
- Так і зробимо, сестро, так і зробимо.
- Уяви, як зрадіють брати наші: Петро та Андрій, Варфоломій і Пилип – всі вони. Така радість, що аж серце замирає, попробуй Маріє – і жінка приклала долоню Магдалини до своїх грудей. Серце билося нерівномірно та уривчасто.
- Тобі треба заспокоїтися, відчуваєш , яке нині прекрасне нічне повітря!
- Що ти кажеш? Невже ти не рада, що Спаситель повернувся?!
Магдалинине обличчя скорчила болісна гримаса, її стан ще більше похилився, вона заплакала. Плач був дикий та нестримний, жінка впала на коліна, так само, як вона впала ще сьогодні вдень перед своїм Рятівником. Коси накрили бліде зморене обличчя, тонкі худі пальці впилися нігтями в ґрунт, наче намагалися вирвати його із лона Землі.
- Що тобі, сестро, скажи, не таїся від мене?!
- Ти бачила його біль?!
- Ми всі були, коли легіонери вели його на Голгофу. Я бачила його муку…
- Ні, коли він воскрес! Ти бачила його очі?
- Я не розумію тебе, Магдалино! – з певним острахом промовила посестра. Їй здавалося, що Марія втратила розум від розлуки з Ісусом. Ще більше вона боялася, аби старі демони знову не спокусилися на душу, такої нині вразливої жінки.
- Йому боляче, сестро, Він страждає!
- Але ж Він був дома, навряд чи йому болять його рани.
- Не фізичні – душевні! Я знаю цей його погляд. Так він дивився, коли народ обрав Вараву, таким був його зір, коли зрадив Юда!
- Бідолашний Юда, – сказала подруга – диявол спокусив його. Але як Ісус його любив. Нікого він та не вирізняв з-поміж інших, як Іскаріота. Але той поцілунок…
- По заслузі йому! Я була б рада, якби він і досі гойдався ні тій гілці! – люто випалила Магдалина. Її очі пашіли жаром та люттю, таке відчуття, що вона роздерла б самого Тиберія, якби той трапився під її руку.
- Спом’янься, Маріє, що ти верзеш? Вчитель не бажав нікому зла. Згадай, як Він казав, що коли тебе вдарять по одній щоці, то підстав же другу, аби був мир.
- Це милосердя і привело Його до хреста. Якби Він послухав братів Своїх, то не покинув би нас так швидко. Скільки добра Він ще міг зробити!
- Він зробив! І ще зробить, адже слово Його навіки з нами!
- Ох, посестро, як мені важко!
Розпашівшись від довгої мови, Магдалина була схожа на фурію. Її груди різко то здіймалися, то опускалися доти, доки важкий кашель не напосів на них.
Знову тиша запанувала околицями Галілеї. Круторогого місяця разом з паствою вже не було видно за полум’яним сходом сонця, яке виходило по дорозі, якою прийшло дві жінки. Загін відправлений начальником варти якраз повернувся з таємного завдання. Старший легіонер скомандував зупинитися, підійшов до жінок, пильно вдивися в їх стомлені лиця і запитав: «Хто такі?!» У відповідь почув, що це звичайні мандрівниці, які вирішили відпочити в садку, чекаючи відкриття базарних лавок.
Оскільки всі легіонери, зокрема центуріон покинули місто натщесерце, то ніколи було зупинятися на двох якихось жебрачках. Засови брами заскреготали, і дві незнайомки накинувши капюшони, швидко зникли з поля зору.
26.04.12
ID:
333710
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.04.2012 07:44:53
© дата внесення змiн: 17.04.2013 14:34:07
автор: Олександр Подвишенний
Вкажіть причину вашої скарги
|
