Чомусь життя суцільна сцена:
Обман і фальш без міри.
Один мов клоун на арені,
А той не знає міри.
Комусь дають трагічні ролі,
А хтось є майстер фарсу,
Одним вік мучитись від болі,
А інші наче з Марсу.
То хтось комедію ламає
І дурня з себе корчить,
А інший щось на думці має
І тільки носа морщить.
Хтось по природі непривітний
І сам себе картає,
А хтось жінкам дарує квіти,
Та успіху немає.
Той заздрісний, а той – пихатий,
Комусь схилилось небо,
Тому лиш дай покерувати
І більшого не треба.
Злодії, лицарі, повіси ...
А що робити далі?
Піти самому за куліси,
Чи залишитись в залі?
Як бути? Чи піти, чи сісти,
І, на кінець, в останнє
Собі самому відповісти
На вічне запитання.
Як бути? Чи піти, чи сісти,-----Як бути??? 
