1
Колись, у давній Україні,
на Байді, на святій Січі
жив-був собі малий хлопчина,
який любив гулять вночі,
а спать лягати на світанку.
Був хлопчик круглий сирота,
звать хлопчика було Іванко,
а прізвища ніхто не дав.
Іванко жив у тітки з дядьком,
геть по хазяйству не робив
і дядько, мабуть для порядку,
щодня за це його лупив.
Так і лупив би, мо, до смерті:
якби Іванко не тікав,
то дядько міг би й шкуру здерти:
його 3алупленим прозвав.
Косить, рубать, копать картоплю
Іванкові не до снаги,
але умів він дуже добре
тягать із клуні пироги.
Бува, натирить повну торбу -
й гайда на цвинтарі гулять.
Ніхто не знав, що він там робить...
Вночі не видно іздаля,
а близько підійти боялись.
Так, може, все б і залишалось,
аж раптом якось уночі
преставивсь Гетьман на Січі.
Вже кілька літ ГетьмАн був кволий,
бо йОго покусали бджоли.
Хильнув сивухи він півлітра,
у вулика запхав макітру
й почав до бджіл свою промову:
про скіфів, про Трипілля слово,
про руки, що не крали меду,
про те, що вулик завжди єден...
Злякались бджоли того крику
і нумо йОму жалить пику!
із жахом вулик відсахнув
і з пасіки мершій чкурнув -
та ледве йОго упізнали...
ГетьмАни і раніш вмирали,
але СтаршИна мала знать,
хто буде Наказним ставать.