Говорячи про правду ми часто суперечливо говоримо не про сам факт правди як такої але про певний її момент. Власне сама по собі правда є нічим іншим як лише тією ж самою брехнею котра з позиції суб’єкта подається як правдоподібний факт.
Як такої правди не існує але є лише така собі ілюзія правди котра замінює людині певні поняття. Для кожного правдою є бачення тієї чи іншої проблеми з кута свого погляду,своєї сторони. Саме тому правда не може існувати як загальна і об’єктивна. Оскільки правда є лише особистою думкою – то вона не може впливати на вирішення певних якихось завдань оскільки тут потребується широкого поняття а просто власних поглядів. Правда є правдою лише тоді коли вона є доведена фактами істинність яких є погоджена всіма(їх не можна заперечити). Правдивим можна вважати те що відбулося в реальності і має місце в часі просторі. Людина не може сказати правди оскільки у своїй природі схильна до різного роду махінацій. Від самого початку від поділу на касти людина в пошуку правди. Правда стала для багатьох символом їхнього життя але ніколи не стала тим поняттям однаковим для всіх. Ми ніколи не можемо знати всієї правди бо багатьом це є і буде не вигідно. Нам подають ті поняття і формули котрі ми змушені приймати за правдиві які комусь є вигідним. Ми і надалі залишаємося під гнітом релігійно – фанатичного мракобісся.
Правда – це лише ілюзія тих, хто хоче підкреслити що його думки, вчинки,погляди є правильні.