Я праведний факел
та й людського гніву,
Бо далі терпіти несила...
Панки обкрадають
то справа то зліва,
Хоч добре, що сонце лишили...
Я істинний голос
народу свойого,
У кого порепані руки,
Хто чорно працює,
і що має з того,-
Лиш долю у вигляді муки...
Я кажу так тяжко
про те покоління,
Хто в поті країну підносив,
Їм пенсії - мізер, чиновникам -
царські,
Наїлись обіцянок - досить!
Такі вже в суспільстві
серйозні нотатки,
Від гніту душа аж сльозиться,
Когось обкладають, як в міни
в податки,
Той бізнес гіркий достається...
Царки розкошують
в таких "мерседесах",
А ми, лиш, нужду поганяєм,
Ось тому й хвороби,-
інсульти і стреси,
Усе перепони долаєм...
Хто фермери нині -
тим теж не солодко,-
За безцінь зерно хтось купує,-
І має він з того
палаци високі,
А бідним і крихту шкодує...
Так мало моралі,
в законі злодійство,-
Оце вже в нас "перебудова",-
Та скільки ж це актів
буде в того дійства,
А там... село вимерло знову!!.
Не будьмо байдужі,
зневірою кволі,
Що з того нічого не буде,
Коли на майдани
іти з своїм болем,-
Неправда, щось вийде в нас, люди!
Не бійтесь, озвіться
за рівність, за право-
Здадуться таки бюрократи...
Тебе ж ми створили,
вкрїнська державо,
Будь дочкам й синам -
добра мати!
25.03.2012
ID:
339903
Рубрика: Поезія, Патріотичні вірші
дата надходження: 26.05.2012 00:04:41
© дата внесення змiн: 09.07.2012 19:14:11
автор: Максим Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|