Наказ останній Еврисфея
Повинен виконать Геракл.
Тому й вродилася ідея
Слугу послати у Тартар.
У царство грізного Плутона.
В підземний світ,де річка Стікс
Встава у вигляді кордона,
Між світом Сонця й світом ікс.
Знання про нього дуже смутні.
Ніхто ж бо звідти не вернувсь.
Бо хто за води Стікса мутні,
Раз перейшов - мов утопивсь.
Легенда ж каже,що Харон
В човні мертвих по річці возить.
Лиш човен має,не пором,
І плата там,хто скільки зможе.
Копійку кинув і привіт.
Назад немає вже дороги.
І стереже той темний світ
Безсонний Кербер кривоногий.
Страхіття це,з породи псів,
Та не простих,а триголових.
І голови його обплів
Клубок гадюк,кусать готових.
Страшний дракон,замість хвоста,
Сичить ,та розкида отруту.
Нікого Кербер не пуска
На Землю милу,з того світу.
Тож Еврисфей Гераклові сказав:
- Останню послугу мені ти зробиш,-
Щоб Кербера у ланцюгах я мав,
Останній подвиг сповниш.
Геракл помандрував у Елевсін,
У мудреців шукать поради.
І ті узнавши чий він син,
Не утаїли слово правди.
Чарівне слово,що зніма
З людини страх перед пітьмою.
І зброї іншої нема,
Лише безстрашність у двобої.
Геракл,між скелями,знайшов
В підземне царство ,вхід вузенький.
І не вагаючись пішов
В тунель низький,в прохід маленький.
І лиш ступив він за поріг,
Що ділить світ на двоє,
Гермес у темряві поміг
І далі разом йшли обоє.
- Отець Зевес сказав мені
Тебе завести до Плутона,-
Сказав Гермес,та враз в пітьмі
Очима зблиснула Горгона.
- Ти не зважай - сказав Гермес,-
Це лише тінь,а не Медуза.
Персей убив її колись,
А змії,то тіней мотуззя.
Навколо них літали тіні.
Лунали лайка,стогін,плач.
Були в житті слабкі і сильні-
Людьми були усяких вдач.
Та то в минулому усе,
Й нічим вже їм не допоможеш.
Між ними смерть зрівняла все.
Змінити це ніхто не може.
Палац Плутона у пітьмі
Постав,мов привид ночі.
Прикраси з каменя,сумні,
Чорніли й не ласкали очі.
Живу побачивши людину,
Плутон нахмурений чекав.
Не потурав зевесевому сину,
Поки той слово не сказав.
Чарівне лиш почувши слово,
Плутон сказав:-Гаразд,бери,
Як що візьмеш,у тому мова.
Лишень без зброї,та верни.
Пішов Геракл на берег Ахерона.
Там чути гавкіт трьох голів.
І згідно приписів Плутона,
Й мечем махнути не посмів.
Одначе Кербер,наче вихор,
Мало Геракла не збив з ніг.
І сталося би мабуть лихо,
Як би утриматись не зміг.
То ж боротьба була жахлива.
Геракл три шиї обхопив.
Та змії рвали шкіру лева
Й дракон пручався,що є сил.
Гатив у мідні обладунки
І де-не-де позагинав.
Однак змогти не було й думки.
Геракл уже перемагав.
І Кербер здавсь,просив пощади-
Сандалі переможцеві лизав.
Тепер вже не кусались гади
І хвіст-дракон Кербер піджав.
Принишклий Кербер ,в ланцюгах,
Побрів в Аргос,під проводом Геракла,
Та Еврисфей злякався так,
Що й подивитись духу бракло.
Сказав назад у приісподню,
Скоріш відвести того пса.
Геракл і це швиденько сповнив.
Так й закінчилась служба ця.
-Тепер я вільний,вільний,вільний,-
Радів Геракл,немов дитя.
-В сім`ї богів й людей я рівний,
То ж розпочну нове життя.
ID:
341038
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 31.05.2012 16:15:36
© дата внесення змiн: 31.05.2012 21:41:06
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|