Важкі мої вірші - ридають слова,
Бо так вже народ мій страждає,
Та ще залишилась в нас віра жива,
Як в Лесі, вона не вмирає!..
О, що то за віра - кресальний вогонь,
Хоч, ні, краще - тисячне сонце,-
Такі ми вже в крові, такі від покон
У нашій вкраїнській сторонці!
В нас дух непоборний, в нас древність тече,
За своє знов думка бунтує,
З вісі сходить серце - вже так нам пече:
Є все в нас - чому ж так бідуєм?!.
Такі чорноземи, така тут земля,
А хліб стільки кревних вартує,
Як мало пшениці - засійте поля
Оті, де бур'ян порядкує...
Ой. треба, ой, треба хазяїна нам,-
В державі - одне, тут, на місці,
Потрібний господар житейський,
Не пан,- в селі, на заводах, у місті...
То, може, в начальники нам обирать,
В міністри чи в ті депутати -
Простих, із народу - в них совість-
Мандат,- така, ось, поезія, брате!
23.03. 2012
ID:
341154
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 01.06.2012 07:08:25
© дата внесення змiн: 01.06.2012 07:08:25
автор: Максим Калина
Вкажіть причину вашої скарги
|
