Сумний трамвай на одинокому маршруті
Морозним ранком тихо сновигав.
І мріяв у душі своїй непевно
В той час, як світ усе ще мирно спав.
Ті мрії позбирались, наче пазли
З уламків пасажирських сновидінь.
У когось починались. А у когось - гасли,
У когось – шум лісів, у когось – неба синь.
Хтось марив про роботу і кар’єру,
У когось промайнуло каяття.
Спортсмен в уяві малював бар'єри,
Трамвай усе це слухав без кінця.
Він бачив юнее боязке кохання,
І пристрасть зрілу, відгомін сердець.
Він чув розпачливі зізнання
І чув безмовний і сумний кінець.
Всі долі збереглися в зимних кріслах,
В трамвайчику, що одиноко сновигав.
Всі мрії зберігав він, а про нього
Ніхто так і ніколи не спитав….